Дитина стала свідком домашнього насильства

 Хто така дитина – свідок домашнього насильства?

Дитина-свідок домашнього насильства — це неповнолітня дитина, яка не є прямою жертвою насильства, але спостерігає або чує насильницькі дії між членами своєї родини (психологічне, фізичне, сексуальне або економічне насильство). Такий досвід може мати серйозний вплив на психоемоційний стан дитини, її навчання, поведінку та розвиток.

Як оформлюється "статус" дитини-свідка насильства?

1.    Фіксація факту насильства: факт домашнього насильства має бути офіційно зафіксований (через поліцію, службу у справах дітей, центр соціальних служб або інші уповноважені органи).

2.    Повідомлення до школи: про ситуацію повідомляє один із батьків, соціальний працівник, психолог або інший фахівець, який працює з родиною.

3.    Психолого-педагогічне спостереження: шкільний психолог та класний керівник ведуть спостереження за емоційним станом дитини, за потреби складається індивідуальний план підтримки.

4.    Конфіденційність: статус дитини не афішується, педагоги діють делікатно, з дотриманням етичних норм.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ПЕДАГОГІВ ШКОЛИ

Алгоритм дій у випадку, якщо дитина є свідком домашнього насильства

1. Спостереження та фіксація ознак:

• Звертайте увагу на зміни в поведінці дитини: замкнутість, тривожність, агресія, уникнення соціальних контактів, порушення сну чи харчування.
• Фіксуйте письмово випадки підозрілих проявів або висловлювань дитини, що можуть свідчити про насильство в сім’ї.

2. Тактовне спілкування з дитиною:

• Говоріть спокійно, без тиску.
• Уникайте розпитувань у формі допиту.
• Запевніть дитину в тому, що вона не винна та що її почули.
• Підтримуйте безоціночну позицію.

3. Повідомлення адміністрації школи:

• Негайно поінформуйте адміністрацію закладу (директора або заступника) про підозру на ситуацію насильства.
• Передайте письмову фіксацію фактів (за наявності).

4. Співпраця з психологом:

• Передайте інформацію практичному психологу для подальшого супроводу дитини.
• Сприяйте створенню індивідуального плану підтримки дитини.

5. Взаємодія з службами захисту:

• У разі підтвердження підозр адміністрація школи інформує відповідні служби:
• Службу у справах дітей
• Центр соціальних служб
• Поліцію (за потреби)
• Педагоги діють у межах своїх повноважень і не втручаються в процес розслідування.

6. Забезпечення безпечного шкільного середовища:

• Проявляйте терпимість, підтримку та повагу до дитини.
• Забезпечте психологічний комфорт у класі.
• Не розголошуйте інформацію про ситуацію іншим учням чи стороннім особам.

Пам’ятайте:
Ваша уважність, чуйність і правильні дії можуть стати вирішальними у збереженні емоційного та фізичного здоров’я дитини.