10 вересня — Всесвітній день запобігання самогубствам

10 вересня — Всесвітній день запобігання самогубствам, який цього року проходить під гаслом «Почни розмову» (Start the Conversation). Ми зібрали підбірку корисних публікацій про те, як саме почати цю розмову і куди звертатися, якщо потрібна допомога. 

🔸 Як зрозуміти, що дитина або підліток потребує допомоги 

Діти та підлітки не завжди діляться з батьками тим, що їх турбує або як вони почуваються. Як не пропустити тривожні «дзвіночки» розповідали в матеріалі: «Як вчасно помітити проблеми з психічним здоров’ям у дітей і підлітків: поради батькам» 🔗https://short-link.phc.org.ua/gctg 

Як дорослому підтримати дитину, яка завдає собі шкоди або має про це думки чи наміри, розповідає дитяча і сімейна психологиня Світлана Ройз у матеріалі: «Що робити, якщо дитина думає про самогубство чи самопошкодження» 🔗https://short-link.phc.org.ua/ojpsy

🔸 Як порадити людині звернутися по допомогу 

Якщо ви помічаєте, що вашій близькій людині потрібна психологічна допомога, але не знаєте, як про це з нею поговорити — читайте «Як коректно порадити людині звернутися по психологічну допомогу» 🔗https://short-link.phc.org.ua/oasphна платформі «Ти як?». 

🔸 Де можна отримати допомогу 

▪️ У сімейного лікаря (або педіатра), який пройшов спеціалізоване навчання за програмою mhGAP від Всесвітньої організації охорони здоров'я. Дізнатися, де приймає такий сімейний лікар, можна за посиланням 🔗https://short-link.phc.org.ua/4aw

▪️ У центрі ментального здоров’я. Найближчий можна знайти на електронній карті НСЗУ, обравши Пакет послуг 72.  

🔸 Безоплатні гарячі лінії підтримки:

▪️ 0 800 210 160 — «Людина в біді» (цілодобово);

▪️ 0 800 600 044 — гаряча лінія підтримки людей у кризовому стані ГО «Дівчата» (9:00—21:00);

▪️ 0 800 500 225 — національна гаряча лінія для дітей та молоді ГО «Ла Страда-Україна».

Ти можеш більше, ніж думаєш!!!

Іноді людині потрібні не правильні слова, а той, хто просто не піде після її чергового «все гаразд».

​10 вересня — Всесвітній день запобігання самогубствам. Для мене, як для психолога, це насамперед про важливість помічати людину за її словами та мовчанням.

​Бо іноді за дратівливістю стоїть виснаження, за відстороненістю — самотність, а за постійними жартами — біль, який намагаються приховати. Ми не завжди знаємо, що відбувається всередині іншої людини, але ми можемо дати їй відчути, що нам не байдуже.

​Ідеальної фрази не існує. Іноді достатньо запитати: ​💛 «Я бачу, що останнім часом ти змінився/змінилася. Я поруч. Я не буду засуджувати тебе».

​І дуже важливо — не боятися звертатися по фахову допомогу. Особливо, якщо йдеться про дітей. Якщо дитина говорить про небажання жити або висловлює безнадію — це не той випадок, коли варто чекати. Не залишайте її з цим наодинці. Залучайте дорослих, яким можна довіряти, та фахівців.

​Ми не можемо врятувати всіх чи бути поруч 24/7. Але ми можемо навчитися бути уважнішими: не знецінювати, не лякати, а замість автоматичного «все буде добре» запитати: «А як тобі зараз?». Одна розмова не вирішує проблеми, але може стати початком шляху до порятунку.

​🌱 Профілактика — це не дата в календарі. Це щоденна культура небайдужості: у сім'ї, класі, серед колег та кожного з нас.

​💚 Не завжди потрібно знати, що сказати. Іноді найважливіше — не пройти повз.

Будьмо поруч.

Як не збожеволіти у вересні: інструкція з виживання для батьків першачків та п'ятикласників

Вітаю, шановні батьки! Завтра перше вересня, і для багатьох із вас це не просто початок осені, а старт нового, дуже хвилюючого етапу. Особливо це стосується родин, чиї діти йдуть до першого або п'ятого класу. Як шкільний практичний психолог, я щороку бачу ці розгублені оченята (і дитячі, і батьківські). Тому давайте поговоримо просто про складне: як допомогти дітям адаптуватися і не збожеволіти самим.

​Першачки: від гри до правил

​Перший клас — це різка зміна звичного світу. Ще вчора головним завданням було побудувати вежу з лего, а сьогодні треба сидіти рівно, слухати вчителя і піднімати руку. Це величезне навантаження на дитячий мозок і нервову систему.

​Що робити батькам:

• ​Створіть передбачуваний режим. Сон, їжа, прогулянки мають бути за графіком. Це дає дитині відчуття безпеки.
• ​Більше відпочинку, менше гуртків. Не варто записувати першачка одразу на англійську, танці та ментальну арифметику. Дайте час звикнути до школи.
• ​Хваліть за зусилля. "Ти так старався вивести цю літеру" працює краще, ніж "Чому так криво?".
• ​Малюйте емоції. Якщо дитина не може описати свій день словами, запропонуйте їй намалювати свій настрій. Це чудова арт-терапевтична практика, яка знімає напругу.

​П'ятий клас: криза "дорослості"

​Здається, дитина вже велика і все знає. Але п'ятий клас — це справжній квест. Замість однієї "другої мами" з'являється багато різних вчителів. У кожного свої вимоги, свій характер, свій кабінет. Додайте сюди початок підліткових змін — і отримаєте емоційний вибух.

​Як підтримати п'ятикласника:

• ​Допоможіть з організацією. Навчіть дитину користуватися щоденником, збирати рюкзак з вечора, сортувати зошити за предметами. Їхня власна самоорганізація ще дуже слабка.
• ​Слухайте без оцінок. Коли дитина скаржиться на нового вчителя, не поспішайте сварити її чи одразу бігти до школи. Просто вислухайте: "Я розумію, тобі зараз незвично і важко".
• ​Знизьте планку очікувань. У перші місяці оцінки можуть погіршитися. Це нормально. Мозок витрачає енергію на звикання до нових умов, а не на математику.
• ​Робіть паузи. Прості нейровправи або фізичні розминки між виконанням домашки допоможуть зняти втому і переключити увагу.

​Адаптація зазвичай триває від одного до трьох місяців, іноді до півроку. Головне правило для обох вікових криз — будьте на боці своєї дитини. Школа — це лише частина життя, а ваші стосунки — це фундамент. Якщо ж ви бачите, що тривога зашкалює, дитина погано спить або категорично відмовляється йти до школи, пам'ятайте, що двері кабінету психолога завжди відкриті.

Індивідуальні онлайн-зустрічі з арт-терапії для дітей «Адаптація до школи»

Індивідуальні онлайн-зустрічі з арт-терапії для дітей «Адаптація до школи»

8 зустрічей по 45–50 хвилин, спрямованих на зниження тривожності та напруження, м’яке повернення до навчального ритму, роботу зі страхом помилок і оцінок та зміцнення впевненості у собі.

Програма підбирається індивідуально — відповідно до віку, стану та запиту дитини.

​8 відтінків вашого «НІ»: шпаргалка для захисту власних кордонів

«Ми не зможемо навчити дитину безпечно й впевнено казати „НІ“, якщо самі погоджуємося на все лише зі страху бути „незручними“.»

Працюючи над темою особистих кордонів у дітей, я часто повертаюся до простої істини: діти вчаться не з наших повчань, а з того, як ми самі поводимося з власними межами. Неможливо передати навичку, якою не володієш сам.

Дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз влучно зазначає: щоб навчити дитину відмовляти й приймати відмову інших, дорослим варто спершу повернути це право собі.

Ділюся її чудовою пам'яткою про 8 відтінків слова «НІ», які допомагають захистити кордони без агресії та зберегти стосунки:

☀️ Чітке «ні» Ми просто говоримо «ні» - не вибачаючись і не виправдовуючись. - Ні, я не можу цього зробити. Ні, я не хочу цим займатися.

Так можна відповідати, коли ми не хочемо розкривати справжню причину відмови.

☀️ Рефлексивне «ні» - Ми спочатку відображаємо зміст або почуття співрозмовника, а потім озвучуємо свою відмову. - Я розумію, що для тебе це дуже важливо, але я не можу цього зробити.

Таке «ні» може бути особливо корисним, коли ми розуміємо потребу чи почуття іншої людини, але все одно не можемо або не хочемо погодитися.

☀️ Обґрунтоване «ні» - Ми говоримо «ні» і коротко називаємо справжню причину відмови.
Я не зможу цього зробити, тому що найближчими днями дуже завантажена роботою.

Так можна відповідати, коли ми готові поділитися причиною і вона справді допомагає іншій людині зрозуміти нашу відмову.

☀️ Відтерміноване «ні» - Ми не відповідаємо одразу, а беремо час на обдумування.
Мені треба подумати. Я скажу тобі завтра. Я зараз не готова відповісти.

Це допомагає не говорити «так» автоматично лише тому, що нам незручно відмовити.

☀️ Компромісне «ні» - Ми відмовляємося від конкретного варіанта, але пропонуємо інший.
Я не можу зробити це сьогодні, але можу завтра. На таких умовах я не погоджуся. Давай подумаємо, що можна змінити.

Це доречно, коли ми справді готові до домовленості, але не готові погодитися саме на запропоновані умови.

☀️ Захисне «ні» - Це «ні», яке має швидко зупинити небажану дію або порушення меж.
Ні. Не торкайся мене. Зупинися. Мені це не підходить. Ні, я не дозволяю так зі мною говорити.

Коли порушуються наші межі, чіткість дуже важлива

☀️ Повторювальне «ні» - коли інша людина його не приймає. Тоді можна просто повторити свою відповідь, не додаючи нових пояснень.

Ні, я не буду цього робити. Я вже відповіла: ні. Я розумію, що ти хочеш мене переконати, але моя відповідь не змінилася.

☀️ Вдячне «ні» Ми приймаємо увагу чи пропозицію іншої людини, але відмовляємося від самої пропозиції. - Дякую, що запропонував, але я відмовлюся. Дякую, що подумала про мене, але цього разу я не зможу.

Таке «ні» може бути доречним там, де нам важливо зберегти теплоту контакту.
 
Нехай наші НІ та ТАК звучать ясно та з повагою до себе та інших.
 
Доброї безпечної ночі і вихідних. Дякую за цей тиждень разом.  До понеділка. ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз