Поговоримо про види готовності

Підтримка дітей відносно типів темпераменту

Адаптація дитини до школи

   Адаптація дитини до школи

 Учорашні дошкільники дочекались першого вересня, мають позитивне налаштування на навчання. Бути щасливим володарем портфеля, підіймати руку на уроці, мати однокласників — все це як чудова гра. Та згодом може виявитися, що грати не так уже й цікаво…

Наявність тривог вносить корективи в навчальний процес першокласників. 

 

Тому пропоную поговорити про адаптацію дитини

 до школи.

Вступ дитини до школи – є важливим моментом в житті кожної дитини. Він пов’язаний з новим типом стосунків з однолітками, вчителем, новими формами діяльності.

Вік від шести до семи років – кризовий. 6–річний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником. У нього зберігається особливість мислення дошкільника, переважає мимовільне запам’ятовування (запам’ятовується, головним чином, те, що цікаве, а не те, що необхідно запам’ятати). Специфіка уваги виявляється в тому, що дитина спроможна займатися однією справою не більше, ніж 10-15 хвилин. Психологопедагогічний супровід процесу адаптації першокласників можна забезпечити 5 лише в узгодженій роботі, надаючи психологічну допомогу учням. Психолог контролює та корегує процес адаптації через дотримання відповідних рекомендацій вчителем, який, в свою чергу, врахувавши висновки психолога, змінює хід навчально-вихованого процесу.

Навчання цих дітей, передбачає введення відповідного режиму: тривалість уроку не більш, ніж 35 хвилин; організація рухливих ігор на перерві; прогулянки, денний сон; відсутність домашнього завдання. Навчальний матеріал на уроці має бути невеликим за обсягом, збільшується кількість загальнорозвивальних занять (фізкультура, музика, ритміка, екскурсії, спеціальні розвивальні заняття), вводяться медичний контроль та психологічне супроводження, особливі програми та методи навчання. Як показує досвід, незважаючи на прагнення багатьох директорів шкіл і педагогів реалізувати ці вимоги до навчання, невирішеною залишається низка проблем, серед яких називаються й матеріально-технічні, й навчально-методичні, й нормативні.

 В роботі з шестирічними першокласниками необхідно враховувати їх можливості і норми навантаження:

§ загальне навчальне навантаження – 4 год. на день;

§ безперервна письмова робота – 4-5 хв.;

 § безперервне читання – 8 хв.;

§ середня активність уваги – до 15 хв.;

§ прослуховування звукозапису – 6-10 хв.;

§ перегляд діафільмів, кінофільмів, телепередач – 15 хв.;

§ перебування на свіжому повітрі – не менше 4 год.;

§ тривалість сну – 15 год. на добу, із них денний сон (бажано) – 1,5 год.

Психологічний супровід розвитку школяра у процесі його навчання в початковій школі спрямований на те, щоб допомогти кожному учню соціалізуватися й адаптуватися до соціального середовища шляхом оптимального розвитку його потенційних можливостей. Психологічний супровід орієнтований на оптимістичну перспективу кожного учня та спрямований на допомогу оптимальному розвитку кожного учня - його пізнавальній діяльності, засвоєнню ним предметних знань і соціальних цінностей, норм міжособистісної взаємодії і спілкування, формуванню самостійного типу поведінки і творчої спрямованості, позитивного психологічного самопочуття.

 Фото з відкритих джерел

За матеріалами

Пам’ятка батькам першокласника:

☺ Підтримуйте в дитині її бажання стати школярем. Ваше серйозне ставлення до шкільних проблем, досягнень , а можливо й ускладнень допоможуть першокласникові  підтвердити значущість його нового становища та діяльності.

☺ Обговоріть з дитиною ті правила і норми , з якими вона зустрілася у школі.   Обґрунтуйте їх необхідність.

☺ Дитина має право на помилку . Коли людина навчається , в неї може щось не виходити, це правомірно.

☺ Складіть разом з дитиною режим дня, стежте за його виконанням .

☺ Не пропускайте труднощі , які виникають на початку навчання. Якщо , наприклад, у дитини логопедичні проблеми, починайте їх вирішувати на першому році навчання.

☺ Підтримуйте першокласника в його бажанні досягти успіху.

 У кожній діяльності обов’язково знайдіть , за що його можна похвалити. Пам’ятайте , що емоційна підтримка і похвала можуть помітно підвищувати інтелектуальні досягнення людини.

☺ Якщо вас щось тривожить у поведінці дитини не соромтесь звернутись до шкільного психолога.

☺ У зв’язку із соціальною позицією школяра в житті вашої дитини з’явилась більш авторитетна людина, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думки першокласника про свого педагога.

☺ Навчання  — нелегка і відповідальна праця. Школа суттєво змінює життя дитини, але це не повинно впливати на різнобічний дитячий світ. У першокласника має залишатись достатньо часу на ігри та розваги.

 

Успіхів вам!

 

7 правил збирання  портфеля першокласника 

Збираючи дитину перший раз в перший клас, хочеться покласти в портфель всі канцелярські багатства. Не поспішайте. Необхідний вміст портфеля вчитель зазвичай озвучує на перших батьківських зборах. А ваше завдання — навчити дитину правильно збирати портфель.

Правило 1: Дитина повинна самостійно збирати — розбирати портфель. Щоб добре орієнтуватися у власному портфелі, дитина повинна збирати — розбирати його самостійно. Інакше, замість того, щоб слухати вчителя, вона велику частину уроку шукатиме в портфелі необхідні речі. Навіть якщо в портфелі всього одне відділення (хоча в більшості сучасних ранців їх як мінімум три), дитині буде потрібно не менше 10-15 хвилин, щоб знайти потрібну річ в незнайомих надрах портфеля.

 

Правило 2: Портфель треба збирати щодня. Щодня в портфелі скупчується безліч непотрібних папірців, крихт і всіляких «цінних», але абсолютно непотрібних в школі речей. Стежте, щоб дитина щодня виймала з портфеля весь вміст, викидала сміття і складала назад в портфель тільки необхідні речі.

 

Правило 3: Нічого зайвого. Завдання батьків — стежити, щоб дитина не носила з собою зайві речі. За санітарними нормами, що діють, більше трьох кілограмів піднімати першокласникам не рекомендується. Окрім покладених за програмою 2-3 підручників і 2-3 зошитів в ранці першокласника обов’язково лежатимуть пенал з ручками і олівцями, щоденник, рахункові палички, підставка для книг і сніданок. В результаті набирається якраз близько трьох кілограмів. Перший час батькам доведеться контролювати, що дитина кладе в портфель, а потім вона буде це робити самостійно.

 

Правило 4: Гігієнічне приладдя. В портфелі завжди повинні лежати невеликий рулон туалетного паперу і упаковка вологих серветок. Якщо дитина соромиться діставати в школі туалетний папір, покладіть його в непрозорий пакет.

 

Правило 5: Окремі контейнери для їжі. Практично у всіх школах дітям батьки дають дитині з собою додатковий сніданок — декілька бутербродів, сік і печиво. Незалежно від того, яку їжу ви даватимете дитині, для неї потрібні спеціальні контейнери з кришкою, що щільно закривається. Часто батьки упаковують їжу у фольгу або в поліетиленові пакети. Але упакована таким чином їжа може розкришитися. До того ж, якщо носити її без контейнера, весь вміст портфеля пропахне їжею. Поясніть дитині, що, перекусивши, вона повинна всі обгортки і порожні пакети покласти назад в контейнер і щільно закрити його.

 

Правило 6: Іграшки залишаються удома. Іграшкам в портфелі робити нічого. Якщо дитина дуже наполягає, домовтеся, що вона діставатиме іграшки з портфеля тільки на перерві, а перед початком уроку знову прибере їх в портфель. Можна, наприклад, укласти угоду, що при першій скарзі вчителя з приводу ігор на уроках — іграшки залишаються удома.

 

Правило 7: Мінімум дорогих речей. Питання, давати чи ні дитині в школу мобільний телефон, до цих пір залишається спірним. Мобільний телефон (і інші дорогі речі) не є предметами першої необхідності. В крайньому випадку дитина може подзвонити зі школи. Якщо ви все-таки вважаєте, що телефон дитині необхідний, поясніть, що на час уроків необхідно відключати звук і прибирати телефон в портфель. Крім того, необхідно пам’ятати, що телефон може загубитися або бути викраденим. Це стосується і наручного годинника, який діти часто знімають на фізкультурі і забувають .

Чому сучасні діти не хочуть вчитися, не вміють чекати і насилу переносять нудьгу?

«Я чую одне й те саме від кожного вчителя, якого зустрічаю. Як професійний терапевт я бачу зниження соціальної, емоційної та академічної активності у сучасних дітей і водночас — різке збільшення числа дітей зі зниженою здібністю навчатися та іншими порушеннями».

Наш мозок має здатність як розвиватись, так і деградувати. Залежно від того, в якому середовищі він перебуватиме, так і розвиватиметься. Та інколи добрими намірами ми вповільнюємо роботу мозку наших дітей.

«Я голодний!» — «Зараз щось куплю»

«Я хочу пити» — «Ось автомат з напоями»

«Мені нудно!» — «Візьми мій телефон»

Через постійне прагнення задовольнити потреби дітей і бажаючи їм тільки найкращого життя, ми робимо їм добре зараз і насправді гірше в майбутньому. Якщо відкладати задоволення своїх потреб, то можна навчитись приймати рішення в стресових ситуаціях. Мозок наших дітей перестає напружуватись, бо ми постійно одразу даємо їм те, що він забажає. Одна в перспективі він не зможе самостійно впоратись й переживатиме паніку. Адже у звичному житті ми часто стикаємось із несподіванками та намагаємось контролювати ситуацію.

Ми часто можемо спостерігати ситуації, коли діти вередують й істерять через батьківське «ні», адже вони звикли до швидкого задоволення їхніх навіть не потреб, а часто просто бажань.

2. Мало соціальної взаємодії

У цьому світі важко бути не зайнятим, не працювати та не мати багато справ. Ми намагаємось частково розважити дитину та заміняємо себе гаджетами. Діти все менше часу проводять на свіжому повітрі, не знають елементарних ігор та не вміють знайти собі заняття самостійно. На жаль, гаджети не навчать дитину спілкуванню та не пояснять найпростіші норми соціуму. А це зменшує ймовірність стати успішним в майбутньому.

3. Постійні розваги

У наших дітей є ідеальний штучний світ без нудьги. Коли діти перестають усміхатись, ми одразу знаходимо їй нове заняття, щоб тільки вони не сиділи без діла. Діти постійно розважаються, а ми постійно працюємо. Дивно, що діти не допомагають із пранням, прибиранням, приготуванням їжі.

Мозок — м’яз, який потрібно тренувати. І якщо дитина не прибиратиме своїх іграшок, то не розумітиме, що це взагалі треба робити. Адже вона звикла до того, що все і так добре, в кімнаті завжди чисто й іграшки опиняються самі на своїх місцях.

4. Технології

Гаджети ми використовуємо як няньок, які вміють їх чудово розважати. Та це дуже впливає на дитячу нервово систему і діяльність мозку. Коли дитина приходить в школу й не бачить там яскравих кольорів, звуків і спецефектів, то їй стає нудно. Її мозок звик до високої стимуляції, що допомагає утримувати увагу. А в школі стикається лише зі звичними природними голосами та дуже низькою візуалізацією. Через це дітям дуже важко концентруватись на завданні й після декількох годин на уроках уже зовсім не можуть проявляти розумову активність.

5. На дітях тримається світ

«Мій син не любить овочі». «Їй не подобається рано лягати спати». «Він не любить снідати». «Вона не любить іграшки, але добре розбирається в планшеті». «Він не хоче одягатися сам». «Вона лінується їсти сама».

Ми не допомагаємо дітям, роблячи те, що хочуть вони, адже вони ще не здатні глобально мислити та не розуміють, чому треба мати повноцінний сон і здорове харчування. У них лише формується поняття «хочу» без показника «треба». На жаль, «треба» часто стає в нагоді в житті, тому діти мають бути готовими до цього. Якщо ти хочеш стати піаністом — то треба грати щодня, якщо співаком — треба співати щодня тощо. Дитина має це розуміти.

Наші діти знають, чого хочуть, але їм важко робити те, що робити треба. Через це вони швидко опускають руки й не доводять справи до кінця, залишаючись розчарованими. Пам’ятайте про відповідальність за свою дитину — ви у великій мірі програмуєте його на успіх в майбутньому, тому подбайте про його мозок, тренуючи невеликими «треба».

1. Не бійтесь обмежувати

Складіть розклад прийомів їжі, сну, часу для гаджетів.

Думайте про майбутнє дітей і добре оцінюйте їхнє «хочу». Пізніше вони скажуть вам спасибі за це.

Виховання — важка робота. Ви повинні бути креативним, щоб змусити їх робити те, що добре для них, хоча здебільшого їм це не подобатиметься.

Потурбуйтесь про харчування та режим сну.

Перетворіть «треба» в «хочу» за допомогою цікавих ігор.

2. Відновіть емоційність

Даруйте квіти або домашнього улюбленця, лоскочіть, обіймайте, залишайте записки й продовжуйте їх дивувати. З часом ви асоціюватиметесь із емоціями.

Влаштовуйте сімейні дні та окремий час впродовж дня для того, щоб сім’я могла регулярно емоційно зближуватись.

3. Навчіть їх чекати

Нудьгувати — це нормально, це перший крок до творчості.

Поступово збільшуйте час очікування між «я хочу» і «я отримую».

Намагайтеся не використовувати гаджети в машині й ресторанах і навчіть дітей чекати, розмовляючи або граючи.

Обмежте постійні перекуси.

4. Навчіть побутових обов’язків

Складати одяг, прибирати іграшки, вішати одяг, розпаковувати продукти, заправляти ліжко.

Будьте креативними. Зробіть ці обов’язки веселими, щоб мозок асоціював їх з чимось позитивним.

5. Соціальні звички

Вчіть ділитись, хвалити, програвати й вигравати, ввічливо спілкуватись та правильно реагувати на різні ситуації і самостійно приймати в них рішення.

«Виходячи з мого досвіду роботи терапевтом, можу сказати, що діти міняються в той момент, коли батьки змінюють свої підходи до виховання. Допоможіть своїм дітям досягти успіху в житті шляхом навчання і тренування їх мозку, поки не стало пізно.»

За матеріалами сайту osvita.info

правила поведінки якщо родина евакуюється з родиною

 

Правила підтримки, якщо родина евакуюється з дитиною

Перший етап – інформація

Дитині важливо сказати: «Ми робимо все можливе, щоб ти був/була у безпеці, щоб ми були у безпеці. Зараз нам з тобою важливо виїхати у безпечне місце, в інше місто чи країну. Ми будемо весь час із тобою. Разом з нами їде дуже багато дітей та дорослих. Ми їхатимемо поїздом/машиною/автобусом. Нас зустрінуть дуже добрі люди і допоможуть. Ти бачиш скільки довкола нас хороших людей – набагато більше, ніж поганих». У цей момент важливо, щоб ваш голос звучав стійко та впевнено.

Реакції дітей можуть бути різними. Важливо бути готовим до того, що дитина розплачеться і скаже, що не хоче залишати будинок, друзів та іграшки. Ми підтримуємо її почуття: «Мені теж дуже сумно, і мені так шкода, що тобі доводиться через це проходити. Якби я міг/могла, я б усе зробив/зробила, щоб війна припинилась і все було як раніше. Дивись, який ти герой/героїня, ти нам так допомагаєш і був таким сміливим/сміливою. Зараз нам дуже важлива твоя допомога, щоб ми були в безпеці. Спочатку ми матимемо тимчасовий будинок, а потім ми повернемось до нас додому. Я тебе дуже люблю і ми обов'язково впораємось».

Якщо це можливо, запитайте: «Що б ти хотів/хотіла взяти з дому, найважливіше?». «Хочеш, я сфотографую будинок?» – якщо будинок цілісний. Дитина може запитати: «Ми їдемо назавжди?». Важливо відповісти, що ви не знаєте наскільки. Можна відповісти: «Доки не стане безпечно». Якщо вона питає: «А де ми будемо жити?», обов'язково скажіть те, що вам відомо. Може так: «У нас буде тимчасовий будинок. Можливо, ми житимемо з великою кількістю людей».

Коли дитина питає: «А я не побачу більше своїх друзів?», ми можемо відповісти: «Я впевнений/впевнена, що побачиш. І ми зможемо їм дзвонити та писати. А ще в тебе неодмінно з’являться нові. У тебе будуть і старі, і нові друзі.

Якщо батько дитини залишається в Україні, ми можемо сказати: «Ми їдемо з тобою вдвох. Тато приєднається, щойно зможе, чи ми до нього повернемося. Він буде робити все можливе, щоби скоріше бути з тобою, бо ти – його сонечко і він тебе дуже любить. Твій тато – герой, як і ти. Ми будемо молитися за тата, і наша любов буде з ним, а його – з нами».

Дитина може плакати, кричати. Намагайтесь втримати її почуття без осуду та відчуття провини. Коли дитина заспокоїться, ми можемо спитати: «Яку іграшку ти хочеш взяти зі собою?». Якщо ви їдете в іншу країну, візьміть, будь ласка, кілька книг, які були б написані вашою мовою. Це буде дуже важливо. Дорогою показуйте дитині фотографії цієї країни.

Другий етап – правила

«Зараз дуже важливо, щоб ти нам у всьому допомагав/допомагала. Ти робитимеш те, про що ми тебе просимо, будеш завжди поруч, нікуди не тікатимеш, ні з ким чужим не йдеш, постараєшся не вередувати. Нам у дорозі не завжди буде зручно, але ми точно впораємося. Домовилися?». І обов'язково потиснути дитині руку: «Дякую, я знала, що на тебе можна покластися».

Важливо переконатися, що дитина знає своє ім'я, прізвище, імена та прізвища батьків та дорослих, які її супроводжують. Покладіть у кишеню дитині лист з її та вашими даними. Дайте дитині доручення, яке їй під силу, наприклад, стежити за її рюкзачком, відповідати за іграшку, пити воду та вам нагадувати.

У дорозі. Дитині важливо відчувати вашу опору. Перша опора – це дотик. Частіше торкайтеся її. Друга – ваш погляд. Дивіться на неї настільки лагідно, як ви вмієте. І ваш голос. Розмовляйте з нею, співайте їй пісні. Коли дитина тривожиться, вона може стати гіперактивною, тривожною, примхливою, млявою. Це – нормальні реакції. Якщо дитина скаржиться – слухайте її, не перебиваючи, не виправдовуючись, даючи можливість спертися на ваше терпіння та розуміння. Дитині важливо чути: «Дякую за те, що ти так допомагаєш нам у дорозі. Я бачу як тобі складно, але ти справляєшся».

Якщо є щось, що ви робили у цей час, на який припадає дорога, регулярно, обов'язково повторюйте це у дорозі: читайте казку перед сном, співайте пісню, обіймайтеся. Вимовляйте слова, які для ваших дитини звичні. Можливо, це секретні слова у вашій сім'ї. Це дасть дитині відчуття стабільності. Придумайте кілька ігор, в яких ви будете перенаправляти увагу та енергію дитини. Можна дати їй завдання фотографувати дорогу. Постарайтеся у дорозі поговорити про тварин, у яких будиночок завжди з собою, наприклад, равлик: «Хай де б ця тварина була, вона вдома. Уяви, що ти – равлик. Зроби «Чик-чирик, я в будиночку».

По приїзді скажіть дитині: «Ось ми й в безпеці. Дякую за те, що ми разом змогли це зробити. Зараз будемо знайомитись з нашим новим будинком. Він не схожий на наш будинок. Я не знаю, чи він сподобається тобі і мені. Але ми зможемо його зробити нашим. Ми з тобою – як равлики. Наш будинок завжди з нами. А до інших міст ми з тобою звикнемо. Люблю тебе. У нас обов'язково все буде добре, хай де б ми були».

якщо батько/мати захищає країну

Якщо батько чи мати захищає країну

Нам треба бути готовими до будь-яких емоцій дитини: до її істерики, крику, благань не йти. Відчуйте, будь ласка, силу свого наміру і силу своєї любові. Це буде істотним, якщо ви самі проявлятимете емоції. Але, будь ласка, не заперечуйте емоції дитини. Нехай вам вистачить любові і сил не сердитися і не відсторонюватися від її проявів. Ви можете сказати: «Твій батько/твоя мати – герой/героїня. Завдяки йому/їй зараз так багато людей, дітей та дорослих можуть бути в безпеці. Для батька/матері найважливіше, щоб ти міг/могла зростати щасливим. За тебе і за всіх дітей України вони зараз дають відсіч ворогам. Він/вона – герої. І ти – герой/героїня. Тобі так складно, але ти так тримаєшся. І я дуже вдячний/вдячна тобі за це. Мені найбільше в світі хотілося б бути весь час поруч із тобою. І моя любов завжди у тобі, у кожній твоїй клітинці. Прислухайся до серця – ви можете покласти руку на серце дитини. «Ти чуєш, воно каже: люблю, люблю, люблю». І моя любов завжди в тобі, хай де б я був/була. Я зроблю все можливе, щоби бути з тобою і щоб ми перемогли».

Міцно обійміть дитину. Можливо, сфотографуйтеся з нею, щоб у дитини була можливість у будь-який момент спиратися на ваш образ. Якщо це можливо, дайте дитині свою річ. Будь-що: браслет, пояс, брелок. Це – ваша матеріальна частка. Обіцяйте, що при можливості будете виходити на зв'язок. Не йдіть не попрощавшись і обов'язково бережіть себе.

як говорити про війну й безпеку з дітьми

Як подбати про дитину, якщо ви знаходитеся з нею в укритті?

Нам потрібно чесно і дуже короткими фразами відповідати на питання дітей, навіть на найбільш тривожні. Пояснити, що зараз у нашій країні війна, але наша армія зупиняє всі сили ворога. Робити акцент: «Наша армія дуже сильна». Пояснити сигнали сирени: «Коли ти чуєш сирени, це означає, що наша армія поруч, вона виявила небезпеку і бореться з нею. І це означає, що про нашу безпеку дбають».

Треба запевняти дитину, що зараз ми в безпеці. Які слова нам обирати. «Я – дорослий, я тебе захищу, я з тобою. У нас є план, я знаю що робити. Дивись: скільки людей разом і як наша армія нас захищає». Не соромити за страх, дозволяти виявляти будь-які емоції. Не порівнювати з іншими, навпаки – бадьорити: «Ти молодець, ти так гарно справляєшся. Ти мій герой/Ти моя героїня».

Переміщуючись в укриття, взяти для дитини зі собою іграшку чи іншу улюблену річ, чи стискати руку маляти або зробити з хустки мотанки. Просити дитину, щоб обійняла вас міцно-міцно. Робити будь-які вправи, що задіюють тіло: вправи на розтягування, потягування та інші. Можна бити стіну, впиратися у стіну. Треба направляти рух дитини: стрибати в класики, стрибати сидячи на сідницях, дату гру на телефоні. Підлітки можуть дистанціюватися, уникати всього, сидіти в тік-тоці, не реагувати. Це їхній спосіб впоратися з напруженістю. Варто дати їм конкретне доручення і дати можливість проявити емоції. Важливо разом співати і надати дитині можливість в малюванні, ліпленні, складанні лего – трансформувати свій страх і напруженість. Уявити себе, сім’ю, місто, країну під веселкою – під захисним куполом. Малювати, створювати уявні та зроблені з підручних матеріалів захищені простори.

Якщо дитина бліда, розгойдується, не реагує на контакт – розтерти руки, мочки вух, дати шоколад і солодкий чорний чай, взяти на руки, похитати, почати співати пісню, яку вона пам’ятає. Звертатися на ім'я, говорити: «Мама й тато поруч». Потім дати тетріс на телефоні, або пограти в дартс, або гру, пов’язану з просторовим сприйняттям.

«Ми обов'язково впораємося. Ми дуже сильні».

За матеріалами психологиня Світлани Ройз

Дитяча брехня.Як навчити дитину бути чесною.

Усі діти обманюють час від часу. Але пам'ятайте: від того, як ви реагуєте на брехню, буде залежати, зникне вона чи перетвориться на велику проблему.

Дитина гризе нігті, смокче палець – що з цим робити батькам

1. тілесних ігор, особливо обіймашок і всього, що нагадує обійми. Обійми – це проєкція «матки». Грати в хованки, в немовлят, будувати халабуди чи будь-що, що створює кордони, і т. д.
2. Малювати пальчиковими фарбами.
3. Давати пити з трубочки, з поїлки.
4. Разом готувати їжу.
5. Іноді працює парадоксальний метод – зробити смоктання пальців не тільки дозволеним, а обов’язковим. Я виписувала рецепт з печаткою – «в понеділок з 15.00 до 15.15 смоктати з прицмокуванням великий палець правої руки. Вівторок – з 16.00 до 16.15 – смоктати з прицмокуванням вказівний палець лівої руки й так далі. Для батьків це серйозне випробування, для дітей – парадоксальна психотерапія.
6. Гратися з водою і в воді.

Дивні питання для дорослого:

• Що – кого хочеш повернути – всмоктати, увібрати?
• За ким сумуєш?
• Хочеться згорнутися в калачик?
• Що для тебе ніжність?

Кусання нігтів

Форма аутоагресії і ретрофлексії – дитина гризе нігті, замість того, щоб «вкусити», показати зуби.

Дитина з таким симптомом часто гіпервідповідальна і чутлива, боїться зробити боляче іншим, сказати «не те», образити, сором’язлива, самокритична. Вона часто бере відповідальність за почуття своїх батьків. Боїться їх засмутити, боїться зробити помилку, не виправдати очікувань.

Може іноді говорити тихо і невиразно. Їй складно сказати ні. Пригнічує природні агресивні імпульси. Часто не може сказати, чого хоче і не хоче. Не дозволяє собі помилятися. Їй складно розслабитися. Може скривлюватися спинка, як ніби на плечах лежить вантаж. Відчуває часто страх і почуття провини.

Кусанням нігтів проявляються невисловлені слова, самоїдство, контроль.

У нігтьовому ложі є точки – проєкція різних етапів нашого розвитку. Іноді дитина «стимулює», витягуючи або кусаючи, «точку зачаття, народження … У цієї ж дитини можуть бути часті ларингіти, ангіни, бронхіти.

Що робити:

1. Знизити тиск. Зняти з дитини відповідальність за свої почуття і вою нереалізованість.
2. Вчити й дозволяти говорити «ні».
3. Стимулювати робити самій вибір і заохочувати цей вибір.
4. Розповідати про свої помилки зі сміхом.
5. Самі дозволяйте собі дуріти й радіти.
6. Грати в псевдоагресивні ігри (де є «руйнування»). Тягнути ротом хустку, як собачки, гарчати, гавкати один на одного, гризти сухарі, яблука, штовхатися.
7. Співати, кричати, проявлятися в будь-якій творчості, плюватися в ціль з трубочки.
8. Ліпити з глини, пластиліну, грати з кінетичним піском, крупами, переливати рідини.
9. Масаж тіла і рук.
10. Грати в рольові ігри, ходити в театральні студії.
11. Дозволяти говорити «Моє!».

+ Все, що було написано під час смоктання пальців.

Дивні запитання дорослим:

• Ти самоїд?
• За що себе «їси»?
• Кого хотів би вкусити?
• Коли дозволяв собі «показувати зуби»?

Звичайно, у кожної людини свої симптоми і їх причини, і вираженість цих симптомів і причин. Звичайно, психологи все ускладнюють і без них он скільки поколінь виросло. І, звичайно, замість всього написаного, легше крикнути, вдарити або намазати пальці зеленкою.

Добрих дорослішань!

ЯК СКАЗАТИ «НЕ МОЖНА», ЩОБ ДИТИНА ВАС ПОЧУЛА

 

 

ЯК СКАЗАТИ «НЕ МОЖНА», ЩОБ ДИТИНА ВАС ПОЧУЛА

 

1.  Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції. Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа, як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.

2.  Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки… Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште відкритими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА. Якщо уникнути заборони не вдалося:

3.  Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло Ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …

4.  Пояснюйте причину. Якби Вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б Ваша перша реакція? Ви запитали б: «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після Ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб Ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові.

5.  Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо Ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить, я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить, це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше Ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.

6.  Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати на шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий… Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.

7.  Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це «ні». Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо Ваша дитина вступила з Вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати Вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином Ви показуєте, що Ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з Вами саме домовитися, а не продавила Вас хниканням або ще чимось.

8.  Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад, «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

І наостанок нагадаємо: ЗАБОРОНЯТИ МОЖНА ТІЛЬКИ ДІЇ ДИТИНИ, А НЕ ПОЧУТТЯ, НЕ ЕМОЦІЇ.

Психологічний супровід з 24 березня 2021року

До уваги батьків, учнів, педагогів!

З 24 березня 2021р  психологічна служба ЗОШ І-ІІІ ст. № 8  працює для учнів 5-11 класів працює дистанційно.

Дорогі батьки , учні, колеги, якщо ви відчуваєте себе тривожно, занепокоєно чи розгублено, не знаєте, як вийти зі складної ситуації, звертайтесь за психологічною підтримкою до практичного психолога Самофал Н.Ф. .за телефоном - 0989137513 , для консультації онлайн використовую ZOOM,Viber.

А також ви можете подзвонити на «Телефон довіри».

«Телефон довіри» - це служба телефонної допомоги, де вас вислухають, підтримають і допоможуть самостійно знайти вихід зі складної ситуації. Тут працюють компетентні у дитячих питаннях спеціалісти, які мають відповідну кваліфікацію: психологи, соціальні педагоги, юристи, які пройшли попередню підготовку.

Безкоштовні телефонні «Гарячі лінії»

Національна дитяча «гаряча лінія» Центру «Ла Страда- Україна»:

0-800-500-333 (для дзвінків з мобільного)

Дзвінки на лінію - безкоштовні як зі стаціонарних телефонів на всій території України, так і з мобільних усіх операторів.

Національна «гаряча лінія» з протидії домашньому насильству (консультації юриста, психолога, соціального педагога):

116-123 (цілодобово та безкоштовно з мобільних телефонів),

0-800-500-225 та 116-111

Небезпечні челенджі#Інтернетбезпека

 Міністерстві освіти і науки запустили гарячу лінію психологічної допомоги дітям та чат-бот у телеграмі для батьків та вчителів, щоб запобігти трагічним випадкам з підлітками. Адже за останній місяць кілька дітей долучилися до небезпечного челенджу.

У Міносвіти запевняють, що ситуація в інтернеті з такими челенджами – це дуже небезпечно і швидко змінюється, тому потрібно постійно відстежувати нові тенденції, вчасно на них реагувати та підвищувати обізнаність батьків, вчителів та дітей щодо можливих ризиків.

 МОН вже готує інформацію для батьків і вчителів щодо найбільш поширених та небезпечних серед підлітків челенджів у мережах, а також формує поради, як про це говорити з дітьми.

Хочемо повідомити, що діють телефони гарячих ліній, за якими діти можуть отримати психологічну підтримку в разі, якщо вони потрапили в ризиковані для здоров’я ситуації, в тому числі випадки, пов’язані із соціальними мережами,– йдеться у повідомленні МОН.

Куди звертатися за допомогою:

Національна дитяча гаряча лінія: 0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних); 116-111 (безкоштовно з мобільних);

Безкоштовна цілодобова гаряча лінія для жертв домашнього насильства – 15-47;

Безкоштовна Національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству – 116-123.

Чат-бот "КІБЕРПЕС" у телеграмі та вайбері допоможе дізнатись про те, як діяти дітям, батькам і вчителям у разі кібербулінгу та анонімно отримати допомогу.

Також на сайті МОН можна знайти розділ "Безпека дітей в інтернеті" для підвищення рівня обізнаності батьків і вчителів.

Дитина повторює матюки

ДИТИНА ПОВТОРЮЄ МАТЮКИ. ЯК СЕБЕ ПОВОДИТИ ?

Ваша дитина росте і це значить, що всі сторони реального світу поступово їй відкриваються. Рано чи пізно вона зіткнеться з ненормативною лексикою, навіть якщо у вашій родині «ніхто і нічого». Не важливо коли це трапиться, важлива ваша реакція. Тому що дошкільники залежать від батьків, прислухаються до їхньої думки. Те, що говорять батьки, їм небайдуже (хоча вам може здаватися інакше). А значить, від вашої правильної реакції залежить чи закріпиться ця погана звичка.

ЯК ЦЕ БУВАЄ?

Ось і сталося - ваша дитина починає читати! Можливо, не без вашої допомоги вона озвучує все навколо: вивіски, назви магазинів, рекламу на щитах, написи та ... Тут-то їй попадається те саме, слово з трьох букв ... 

Дитина дорослішає і рано чи пізно зіткнеться з ненормативною лексикою. Як реагувати?

Це реальний випадок. Прекрасна, молода сім'я, мотивована на розвиток дитини мама. Вона займалася сином і у віці близько 5 років він почав гарно читати. На прогулянках вони завжди знаходили, що прочитати навколо, у дитини це увійшло у звичку. Мама радіє, перехожі дивуються, бабуся пишається онуком. Все це було чудово до тих пір, поки не зустрілося те саме слівце, після промови якого дитиною, мама відвернулася, бабуся заохала, а підлітки, які проходили повз, голосно засміялися. Ну а сам «герой дня» залишився в подиві: «Що ж я такого зробив? ...»

Перша реакція: Як бути в ситуації, коли дитина вимовила матюк?

Перш за все треба заспокоїтися. Як би ви не були обурені або розгублені. Хороша новина в тому, що дитина не розуміє, що говорить. Погана новина - в тому, що від вашої першої реакції залежить, чи буде дитина повторювати те саме слівце знову і знову, викликаючи в мами та в навколишніх бурю емоцій. Адже це так весело, коли мама червоніє, бабуся розгублено шипить «припини зараз же», а потім вони так потішно сваряться!

СКЛАДНІ СИТУАЦІЇ

Звичайно, бувають і інші ситуації, коли, наприклад, хтось із батьків дитини постійно матюкається. Поки дорослий не виправиться себе, безглуздо забороняти це дитині. Адже дитина копіює батьків.

Або випадки, коли інтелігентні батьки діляться зі знайомими тим, що їх дитина матюкається, з якоїсь прихованою гордістю: «Прикинь, як чоботар, в кого це він?» А вже якщо цю розмова чує дитина, то будьте впевнені, що нова звичка затримається у неї в лексиконі (адже це викликало інтерес і обговорення у дорослих).

Втім, дозволю собі трохи поміркувати про ці два випадки. Деяким здається, що в матюках є романтика. Що ненормативна лексика передає загострення пристрастей, емоції. Хоча ми, дорослі люди, розуміємо, що кожне слово кодує певний образ. Стіл - це стіл, квітка, сонце, метелик ... Які образи кодує матюк, ви здогадуєтеся. Часто дорослі, матюкаючись в емоціях, як би забувають про це. 

Але чи хочете ви, щоб ці образи входили в чисту душу дитини? Скоріше за все ні. Тому не матюкайтесь ні при дитині, ні в житті - чистіше стане ваша душа, думки, вчинки, а значить, щасливіше життя.

Наша стаття про ту ситуацію, коли у вашому будинку не виражаються і крапка. Коли вам неприємно чути матюки від оточуючих, від незнайомих людей. І вже тим більше ви не зазнаєте цього від близьких, від своєї дитини.

Як себе вести, щоб ваша дитина не повторювала почутих випадково матюкливих слівець?

МИ ПРОПОНУЄМО 3 СПОСОБИ ПРАВИЛЬНИХ ДІЙ:

1. Я-ПОВІДОМЛЕННЯ

Ситуація, коли дитина вчиться читати та прочитала мерзенне слівце тільки тому, що звикла читати все навколо, не така вже й рідкісна. Якщо дитина намагалася і читала - не можна не звертати увагу на це, демонстративно промовчавши. Тим більше якщо до цього випадку ви завжди помічали прочитане дитиною, хвалили її. 

Скажіть доброзичливо: «Я рада, що ти помітила і прочитав ще одне слово, але це слово лайливе, мені неприємно таке чути». 

Так ви формулюєте прохання "я-повідомленням", найбільш відповідне в подібних випадках (на відміну від "ти прочитав лайливе слово, не роби так більше"). Зазвичай цього достатньо, щоб слово забулося.

2. КАЗКОТЕРАПІЯ

Якщо погані слівця приносяться з садка або першокласником зі школи, то можна разом прочитати та обговорити казку "Подарунки феї" Шарля Перро. У ній одна з героїнь була такою злісною, що вимовляла тільки лайки на адресу зустрічних. Але одного разу їй зустрілася фея і, в помсту за почуте, наділила її даром. Кожне вимовлене слово з її вуст перетворювалося на змію або жабу.

Людина, що матюкається, подібна цій героїні. З її вуст зриваються огидні слова, гірше змій і жаб. З такою людиною не тільки не приємно, але і небезпечно спілкуватися - можна набратися цих слів і самому почати вживати їх, не помічаючи цього! Адже слова, які ти вживаєш, як би живуть всередині тебе (ти ж їх пам'ятаєш і вживаєш знову і знову). Варто проникнути одному, потім поселяється інше. І ось ти, не помічаючи, стаєш схожа на цю героїню - слова, які ти вимовляєш, змінюють і тебе саму. Тому гнати треба цих жаб і змій від себе якомога далі!

3. НЕ СВАРІТЬ ДИТИНУ В КОМПАНІЇ ДОРОСЛИХ

Якщо непристойне слово зірвалося у дитини в компанії дорослих, і ви відчуваєте на собі осудливі погляди оточуючих, все-таки не сваріть дитину! Особливо прилюдно. Можна обмежитися коротким зауваженням, сказати, що поясніть будинку, чому ці слова не треба вживати. Переключіть увагу дитини на гру, а розмову на іншу тему.

Не варто обговорювати з дорослими, особливо при дитині, проблему матюків. Діти дуже сприйнятливі до дорослих розмов, особливо коли говорять про них. Часто після таких обговорень при дітях проблема закріплюється.

У суспільстві будьте на стороні дитини. Будьте впевнені в тому, що з нею сталася прикра і зовсім нестрашна помилка, яка не зіпсує вашої взаємної довіри, а навіть навпаки, зміцнить її.

ГОВОРІТЬ З ДИТИНОЮ ПРО СВОЇ ЦІННОСТІ

На закінчення скажу, що дитина виросте і звільниться від впливу батьків до підліткового віку. Вона дізнається про матюки та, можливо, буде матюкатися в компанії однолітків. Коли дитина вже підліток, його важко виховувати. У кращому випадку вона відмахнеться, а то і зробить навпаки. Тому говоріть дитині важливі речі - що добре, а що погано - в дошкільному віці. Це відкладеться, як ясна картина світу. Вона завжди буде знати ваше ставлення до чого б то не було саме виходячи з вашої реакції та ваших розмов з нею в дитинстві.

Автор - Наталя Сосніна

РОСТЕМО

Фото з відкритих джерел

Слухайте власну дитину

Говоріть з дитиною доброзичливо, ввічливо – як би ви хотіли, щоб говорили з вами, – і … ТИХО. Знижений, приглушений голос зазвичай застає людину зненацька, і дитина обов’язково зупиниться, щоб послухати вас. Адже недарма вчителі так успішно використовують цей прийом, щоб привернути увагу класу.

Будьте уважним слухачем, не відволікайтеся на сторонні справи, коли дитина вам щось розповідає. Слухайте її в два рази більше, ніж говорите. Ваше дитя, яке дорослішає, просто не зможе стати уважним слухачем, якщо йому ні у кого цьому вчитися. Переконайтеся, що самі можете служити прикладом того, що вимагаєте від своєї дитини (звертайте увагу на те, як ви слухаєте чоловіка, друзів, рідних і, звичайно ж, саму дитину).