👉Спілкування з рідними воїна, зниклого безвісти: говорити не можна мовчати...🙏🏻
Десятки тисяч українських родин, шукаючи своїх рідних воїнів, живуть наче в двох світах. В одному — це шлях пошуку, сповнений віри і надії. В іншому — життя, сповнене безсилля, відчаю, невідомості та безпорадності від неможливості впливати на ситуацію.
В чому проблема?
В такій ситуації близькі сімей, де військовослужбовець зник безвісти, часто не знають: Як бути поруч й підтримувати людину, чий близький воїн зник безвісти? Як підтримати тих, хто відчуває біль, безпорадність і надію водночас? Як спілкуватися та допомогти, щоб не нашкодити? Що робити, коли людина «закрилась» й не хоче ділитися почуттями, бо вважає, що оточення не може витримати її сліз та переживань?
Які причини?
З часу великої повномасштабної війни в Україні, на жаль, значно зросла кількість родин, які живуть у стані постійного відчаю і водночас надії. Гострого болю, порожнечі, безпорадності через неможливість впливати на ситуацію — та водночас віри, сподівань, знаходження способів пошуку військового. Разом із ними цю втрату переживають друзі, близькі, знайомі. Хтось допомагає у пошуках, хтось — у побутових справах, а інші не знають, як підтримати людину в таких складних обставинах.
Такий вид втрати є найскладнішим, адже родина не має ні зв’язку з рідним, ні офіційного підтвердження факту загибелі. В психології його називають «невизначеною втратою». Цей тип втрати викликає унікальний вид горя: оскільки немає розуміння, коли все проясниться, то такому горю немає кінця. Його причиною є не слабкість людини, а саме двозначність: поєднання надії на повернення воїна й безпорадності від пошуків, відчаю від думок про можливу загибель.
👉Як це працює?
Підтримка такої людини починається зі звичайного емпатичного перебування поруч. Можна просто сказати: «Я бачу, як тобі складно», «Я готовий тобі допомогти», «Я поруч», «Чим я можу тобі зарадити?», «Я бачу, як важко тобі з цим. Це важче, ніж більшість людей думає», «Я б хотіла розділити з тобою це, якщо дозволиш». Будьте щирими, але не висловлюйте свої припущення. Слухайте, що каже людина, а не пропонуйте свої варіанти.
Краще відверто зізнатися, що ви не знаєте, як допомогти, але готові бути поруч. Можливо, потрібна допомога у побутових справах, можливо, у пошуках інформації про зниклого, іноді необхідно просто побути поруч із людиною й підтримати її у тому стані, в якому вона перебуває, слухати, що важливо для людини. Якщо для неї важливо думати, що рідний може бути в полоні, підтримувати те, що дає цій людині ресурс, щоби витримувати цю невизначеність, адже ця невизначеність може тривати роками. В такому разі можна запитати: «Якби ваш син/чоловік/батько міг сказати чи написати вам щось, чи хотів би він, щоби ви були в такому стані? Як би він вас підтримав?». І тоді виникає потреба шукати джерело ресурсу. Спитайте, що ця людина може зробити, щоб підтримувати себе.
Підтримки у родині зниклого безвісти потребують і діти. З ними необхідно говорити відповідно до їхнього віку, тобто треба пояснювати так, щоб вони розуміли, що відбувається. Не варто приховувати правду або уникати розмов про зниклого безвісти рідного воїна. Це можуть бути слова: «Тата немає, але його любов завжди з тобою в серці ». Коли дорослі в кризі, дітям важливо, щоб з ними в цей час був хтось із дорослих, хто може дати їм підтримку, відчуття безпеки, відповісти на їхні запитання. Часом у дорослих, які переживають стан горювання, не вистачає сил турбуватися про молодших членів сім’ї. Тому поведінка дітей може змінюватися — діти стають дуже слухняними чи навпаки. Поведінкою дитина привертає увагу до себе та намагається вирвати близьких зі складного стану. Якщо ви хочете допомогти, то якраз важливо розвантажити дорослих і підтримати дитину практично: провести з нею час, поговорити про її емоції. Це можуть робити більш ресурсні члени родини або родичі, хрещені батьки, друзі сім’ї.
Близькі, рідні військовослужбовця, який зник безвісти, почуваються самотньо. Їх ранять недоречні коментарі та висловлювання, наприклад, такі як: «Візьми себе в руки», «Скільки вже можна чекати?», «Я все розумію, але ж нічого страшного. Жила, як живеш». Не варто висловлювати припущення, де може бути зниклий захисник, захисниця. Іноді цим жінкам доводиться їхати в місце, де їх не знають, аби поплакати, подовгу перебувати наодинці, адже люди не можуть витримувати їхні сльози. Таку людину необхідно підтримувати дуже обережно й не ставити безглуздих запитань.
Якщо на вулиці хтось сказав щось недоречне й людина почала плакати, то краще сказати: «Я тут, я поруч, я чую, що вам погано», «Я відчуваю, що ваш стан погіршився. Я бачу вашу злість і біль. Мене теж злять такі висловлювання. Я хочу вас захистити», «Так, та людина сказала це, не подумавши, зовсім не розуміючи, як вам зараз. Так не має бути», або: «Я бачу, що ви зараз відчуваєте злість, біль і ви цілком праві». Люди, які перебувають у стані постійного виснаження, гострого горювання, іноді просто можуть не мати сил, аби відповісти на слова, які ранять. У спілкуванні необхідно обирати фрази, які не будуть знецінювати почуття цієї людини. До прикладу, жорстоко звучать фрази: «Ти вже довго чекаєш, що ти не звикла?», «Перестань плакати вже». Ці фрази знецінюють те, що відбувається у цієї людини. Краще сказати: «Я бачу, як тобі погано. Ти можеш поплакати, це нормально. Я побуду з тобою. Чим можна допомогти?», «Я зараз тут, з тобою. Як ти хочеш, щоб я тебе підтримав? Заварити чаю?». Обійміть близьку людину. Покажіть своє бажання піклуватися про неї. Найскладніше — бути поруч, не втішаючи, не відволікаючи розмовами. Якщо це близька людина, дайте їй вибір, що робити, аби витримати цей складний момент.
Якщо ж близька людина застрягла в стані відчаю та безсилля, необхідно допомогти повернути відчуття контролю. Це найскладніше, що може траплятися з людиною. Дуже помічними можуть бути згадки про зниклого безвісти воїна й спільні моменти. Адже коли людина переживає втрату зв’язку й контакту, важливо зосереджуватись на тому, що пам’ять залишається завжди з нами. Необхідно акцентувати на тому, що зв’язок рідних зі зниклим захисником ніколи не зникне. Й важливо підтримати себе, аби мати сили на життя.
Що ще може допомогти?
Іноді люди бояться згадувати зниклого безвісти, аби не зробити боляче його близькій людині, яка чекає. Проте згадка приємних спільних моментів викликає приємні почуття, посмішку. В цю мить вони ніби з’єднуються. Ось це почуття суму і печалі показує, що насправді є важливим. Можна сказати такій людині: «І хоча ці згадки навіюють сум і печаль, проте ваші спільні приємні й важливі моменти залишаться з вами назавжди». Важливо підкреслювати важливість рішення захищати Батьківщину, яке прийняв/-ла військовий/військова. До прикладу, це можуть бути фрази: «Ми поважаємо вашу близьку людину. Це було його/її рішення, його цінності. Ваш син (брат, батько, чоловік, мама, дочка, дружина, сестра) — смілива, сильна людина з високими цінностями. Дякуємо за захист».
Не будьте байдужими, не соромтесь реагувати. Попри надскладний період життя, випробування й переживання, рідні зниклих безвісти продовжують бути членами нашого суспільства. Підтримайте людину, яка потребує підтримки, час від часу цікавтесь, як у неї справи, пропонуйте допомогу, запросіть разом відвідати захід або свято чи просто будьте поруч. Ці маленькі й посильні для кожного кроки можуть допомогти людині подолати великий шлях до зцілення.
За матеріалами:Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців.
