Що таке секстинг?

🖇️ Запитай у Google, що таке секстинг?

У цифровому світі кожне повідомлення залишає слід! Те, що сьогодні здається особистим і «тільки для когось одного», завтра може вийти за межі твоєї згоди й контролю! Саме тому важливо розуміти, що секстинг - це не лише про довіру, а й про ризики! Навіть якщо здається, що ти добре знаєш людину, ти не можеш керувати тим, що буде з надісланим фото, відео чи повідомленням далі. Інтернет не вміє забувати, а матеріали, які потрапили в мережу, важко повернути назад!

👉 Ця пам’ятка створена для того, щоб допомогти тобі зробити безпечний вибір, захистити свої межі й не піддаватися тиску! Пам’ятай: ти нікому нічого не винен/не винна, маєш право сказати «ні» й звернутися по допомогою.

https://youtu.be/nguRInJHrls?feature=shared 

#Школа8мШостка

Страх під час вибухів — це не те, до чого можна "звикнути"...

Страх під час вибухів — це не те, до чого можна «звикнути». Для дитини це щоразу новий досвід небезпеки, який перевантажує нервову систему.

Наша задача як дорослих — не прибрати страх миттєво, а стати для дитини точкою опори: пояснювати, бути поруч, повертати відчуття контролю й безпеки через прості дії та повторювані ритуали.

Платформа Resilience.help зібрала поради про те, як допомогти дитячій психіці відновитися у складних умовах.

💬 Крім того, у межах рубрики «Запитай. Дізнайся. Дій» ви можете отримати кваліфіковану допомогу від перевірених експертів. Усі звернення є анонімними. Посилання на форму у коментарях.

Арт-терапевтична вправа «Опора»

Коли людина народжується, її підтримують батьки. Дитина вчиться робити перші кроки, а батьки кажуть: «Давай уперед, у тебе все вийде!». Таким чином, у дитини формується внутрішній стрижень чи внутрішня опора. У міру взаємодії у соціумі внутрішня опора може зміцнюватися або навпаки.

Внутрішню опору можна розвивати та застосовувати у практиці свого життя.

Коли виникають важкі ситуації чи стресові, чи ситуації вибору звернення до внутрішньої опори може допомогти прийняти ситуацію, підтримати себе, зробити усвідомлений вибір. Поки ми живемо, немає нічого неможливого.

Цю вправу я застосовую як у індивідуальній терапії з дітьми, підлітками та дорослими, так на тренінгах.

Цю вправу Ви можете зробити самі як практику самодопомоги. Коли на душі тоскно, коли опановує нудьга, депресивний стан, або при стресах.

Підготуйте аркуші паперу, олівці та фарби. Сядьте зручніше.

Зробіть кілька повних циклів вдихів та видихів. Розслабтеся.

Задайте собі питання:

На що я можу спертися в собі?

Не поспішайте ... навіть коли здається, що немає сил і ресурсів, можна прислухатися і знайти в собі маленький промінець світла. Запишіть відповідь…

Що мене зміцнює?

На що я можу спертися у зовнішньому світі?

Напишіть на папері.

Намалюйте свою опору. Малюнок «Моя опора»

Коли закінчите малювати, розгляньте свій малюнок

Як хотілося б Вам назвати свій малюнок?

Питання для самоаналізу:

Що означають для Вас кольори, які Ви використали у своїй роботі.

Ваші ресурси, які Ви бачите на малюнку.

Що означає для Вас опора?

Наступним етапом самодопомоги може бути другий малюнок: Яку опору хочу мати (розвинути)

Намалювати таку опору, яка мені допоможе впоратися зі складною/стресовою ситуацією.

Коли закінчите малювати, розгляньте свій малюнок

Що ще мені може допомогти впоратися з цією ситуацією (стресовою, важкою)

Які ресурси я можу у собі розвинути?

До кого я міг би звернутися за допомогою?

Розвивайте свої внутрішні опори, і згодом внутрішніх опор стане більше!

Автор - Мальцева І

Психологічна рефлексія: як вчителі відновлювали ресурс після канікул

Психологічна рефлексія: як вчителі відновлювали ресурс після канікул

Успішно та надзвичайно творчо пройшло практичне заняття для педагогів, присвячене темі психологічної рефлексії та відновлення внутрішнього ресурсу. У центрі уваги був не звітний період, а жива Людина — вчитель, який потребує турботи та емоційного перезавантаження.

🌟 Захід пройшов у затишній та підтримуючій атмосфері. Замість сухих цифр ми використовували візуальні та арт-терапевтичні методи. Ялинкові кульки станів: кожен зміг чесно проаналізувати свій відпочинок, обираючи кульки з написами «Сон без будильника», «Час для себе» чи «Цифровий детокс».

Квітка опори: учасники створювали індивідуальні «мапи сили» за моделлю АОРПО, визначаючи власні джерела активності, оптимізму, ресурсів, підтримки та можливостей для об'єднання.

Три кити успіху: практична техніка «Почати — Продовжити — Припинити» допомогла перетворити рефлексію на конкретний план дій для збереження балансу в новому семестрі.

🔮 Фінальний акорд

Завершилася зустріч ігровим моментом — магічним квадратом передбачень на 2026 рік. Позитивні сенси, які кожен «прочитав» для себе, стали чудовим натхненням для старту нової робочої чверті.

Пам’ятайте: лише ресурсний та емоційно стійкий педагог може бути справжньою опорою для своїх учнів. Дбаємо про себе, щоб мати силу дбати про інших!

Чи хочете ви, щоб я допоміг додати до статті практичну пораду для вчителів, яку вони можуть використовувати щодня самостійно?

Вправа «Дихання з телефоном»

Мобільний телефон – це річ, яка майже кожну хвилину є поруч з 

людиною, дуже часто ми не випускаємо його з рук, він або в кишені, або поруч

на столі. 

Під час стресових ситуацій телефон може стати в нагоді не тільки

завдяки своєму основному призначенню, але й допоможе керувати диханням.

1. Візьміть у руки ваш телефон, поставте палець на верхній правий кут.

2. Проведіть пальцем донизу по довгій стороні телефону, одночасно

роблячи видих протягом 3-4 секунд.

3. Проведіть пальцем по короткій стороні, одночасно роблячи короткий

вдих протягом 2 секунд.

4. Проведіть пальцем угору по довгій стороні, одночасно роблячи видих

протягом 3-4 секунд.

5. Зробіть 3-4 повтори.

Візуально виходить дихання не за квадратом, а за прямокутником. Таким

чином телефон є тактильно-візуальною опорою для керування власним

диханням. 

Дана техніка є більш актуальною при надзвичайних стресових

ситуаціях, оскільки затримати дихання на 4 секунди, як в класичному варіанті,

за таких умов фізично майже неможливо.

Взято з відкритих інтернет-джерел

#школа8Шостка #психологія #вправа #стрес #тривога

Їжачок, який учився себе захищати (методичний кейс роботи з особистими кордонами)

Їжачок, який учився себе захищати 

(методичний кейс роботи з особистими кордонами)  

 

Мета: сформувати уявлення про особисті кордони, їхнє значення, визначити особливості розуміння власних потреб та можливості їхнього задоволення в безпечних проявах.

 

Завдання: 

1.     Визначити за допомогою психологічної історії поняття особистих кордонів.

2.     Розкрити можливості в безпечній формі про них заявляти та декларувати.

3.     За допомогою методів арттерапії закріпити отримані знання та досвід.

 

Матеріали: папір для малювання, засоби для творчості, іграшка Їжачок, матеріали та іграшки-мініатюри, можна з дитиною створити моделі персональних захисних засобів для захисту.

 

Опис терапевтичної історії 

Жив собі Їжачок, який не дуже добре знав, що хотів та що міг. Одного разу його пригостили їжею та сказали: «Тобі буде смачно». Їжачок скуштував, а потім в нього болів животик. Інші звірята запропонували йому побігати наввипередки, сказали, що це весело, їжачок побіг, але всі лапки забив об каміння, бо йому це було швидко. Також запропонували йому піти на річку поплавати, казали, що це дуже цікаво, Їжачок спробував і ледве не захлинувся у глибокій воді. І вирішив їжачок дослідити, що цікаво та весело саме йому. Зрозумів, що йому весело гуляти по лісу, збирати свою їжу, грітися на сонечку і ще багато чого веселого вдалося йому віднайти. Так він зрозумів, що своє та свої цікавинки треба захищати, обережно досліджувати нове, але робити саме те, що цікаво тобі. Він уже міг сказати «ні», коли не хотів цікавинок інших. І він міг сказати: «Я не буду». Так він став поступово добре себе знати та захищати від зайвого. 

 

Питання для дискусії:

1.     Чому їжачок робив усе, що хотіли інші?

2.     Чи було йому важко казати: «Ні, я не хочу»? 

3.     Як він вирішив шукати те, що йому цікаво?

4.     Чому і людям треба розуміти, що потрібно саме тобі?

5.     Чому людям треба говорити: «Мені це недобре»? 

 

Творчі завдання:

1.     Намалюємо Їжачка, який виконував спочатку щось недобре для себе, а потім на другому малюнку – те, що йому подобається.

2.     Спробуємо зробити колаж з твоїми улюбленими справами, а за прихованими віконечками з паперу закриємо те, що тобі приносить страждання та негаразди.

3.     Напишемо разом правила, як треба поводитись та що говорити, коли тобі те, що пропонують інші, приносить страждання.

 

@Вікторія Назаревич

Нейрохімія тривожності.

Тривожність починається як думка, але швидко перетворюється на фізіологічну реакцію. У центрі цього процесу - амігдала, «детектор загроз», яка запускає режим виживання ще до того, як ми усвідомлюємо небезпеку. Вона подає сигнал тривоги, і мозок переходить у стан гіперзбудження: переважають глутамат і норадреналін, тоді як ГАМК -  головний гальмівний нейромедіатор -  не встигає зменшити напругу.

Під час цього процесу префронтальна кора -  центр логіки та контролю - втрачає здатність раціонально оцінювати страх. Вона просто не може «перекричати» збуджену амігдалу. Дофамін фокусує увагу на нескінченних "а що, якщо…", а хронічно підвищений кортизол пригнічує гіпокамп - структуру, відповідальну за пам’ять і емоційну регуляцію.

У житті це проявляється фізично: серцебиття прискорюється, думки крутяться по колу, а очікування повідомлення створює відчуття катастрофи.

(!!!!) Цікавим є те, що інтенсивність цих переживань залежить від генетики та епігенетичних налаштувань -  того, як життєвий досвід і ранній стрес «програмують» чутливість наших нейрохімічних систем.

Фізична активність у цій ситуації стає потужним «біологічним вимикачем». Коли амігдала готує тіло до дії ("бий або біжи"), а руху немає, накопичена енергія починає  нас руйнувати. Навіть коротка активність - підйом сходами чи кілька присідань - дозволяє м’язам витратити надлишок норадреналіну.

Це подає мозку сигнал: "Дію виконано, загрозу опрацьовано". Після цього префронтальна кора знову бере контроль, активуються гальмівні механізми ГАМК, і система повертається до рівноваги. Тривога відступає природним шляхом, коли тіло знову отримує здатність "гальмувати".