Казка про страх темряви “Тимошка і Темрява”
В одному місті не дуже великому, але й не дуже маленькому, дуже схожому на те, де живеш ти, жив-був хлопчик. Звали його Тимофій, а батьки та друзі називали його Тимошка. Був Тимошка дуже хорошим хлопчиком, мав багато друзів, завжди був радий допомогти іншим і нічого не боявся. Вірніше, майже нічого не боявся, крім темряви.
Де б він не був, у що б не грав, як тільки починало темніти, він відразу поспішав додому, ближче до мами і тата. Та й спати він не лягав, поки мама не запалювала настільну лампу біля ліжка. Вночі хлопчик з кімнати своєї вийти боявся. Якщо треба було сходити за водою або в туалет, він відразу кликав маму.
– І чого ти боїшся? – Питала його мама. – Тут же нічого і нікого немає!
– Як немає? А темрява ?! – Відповів хлопчик.
Але одного разу сталася з Тимошкою така от історія:
Одного літнього вечора грав він з хлопцями в м’яч, в сусідньому дворі. Загрався, та й не помітив, що почало темніти. А коли помітив, що вже сутінки згущуються, відразу ж кинувся додому. Для того, щоб потрапити у свій двір, треба було пройти під мостом. Так ось, пробігаючи під тим самим мостом, хлопчик почув, що над його головою хтось плаче. Підняв він голову і побачив, що на мосту сидить маленька дівчинка, приблизно його віку. Вона-то і плакала. Сльози текли по її худеньких щоках і падали на коротку сіру сукню.
-Ох, бідна! – Подумав хлопчик. – Напевно вона забралася туди, а злізти не може. Ось і плаче.
Оскільки Тимошка був добрий і сміливий хлопчик, він, звичайно, вирішив дівчинці допомогти і став забиратися на міст. Він навіть про темряву ненадовго забув, так йому шкода бідолаху стало. Через хвилину Тимошка вже сидів поруч з нею.
– Ти чого плачеш, боїшся? Давай руку, я допоможу тобі спуститися!
– Я не боюся спускатися. Я через інше плачу, – тихо відповіла дівчинка.
– Так чому ж ти плачеш? Може, я все-таки допоможу?
– Я плачу, бо зі мною дружити ніхто не хоче. Всі мене бояться, – пояснила дівчинка.
– Як бояться? Чого тебе бояться ?! Кому ти можеш шкоду заподіяти? – Здивувався хлопчик.
– Не знаю кому, але всі мене бояться. А мені так хочеться мати друзів!
– Так давай я буду твоїм другом! – Запропонував Тимошка. – Як тебе звати?
– Темрява, – відповіла дівчинка.
– Як Темрява ?! Та сама Темрява, що вночі буває? – Здригнувся хлопчик.
– Так, та сама. Ось бачиш, і ти злякався, і дружити більше не хочеш. А я ж нічого поганого не роблю. Тільки приходжу на землю, коли заходить Сонце, як мене вчили мої батьки, мама Темна Ніч і тато Король Сутінків.
– А ти, правда, нічого поганого не робиш? – Запитав Тимошка тремтячим голосом.
– Правда, нічого поганого! – Відповіла Темрява.
– Але я все-таки все ще тебе боюся. Що ж робити?! – Хлопчик не знав, як вчинити. Йому було шкода Темряву, але ж він її боявся. Навіть відсунувся трохи.
Темрява і Тимошка сиділи на мосту, дивилися один на одного і не знали, що робити, як допомогти один одному.
Раптом Місяць, який спостерігав за ними з висоти, спустився нижче і заговорив:
– Я знаю, як вам допомогти. Вам все-таки треба подружитися. Тоді у Темряви буде друг, і вона не буде так засмучуватися, а ти Тимошка перестанеш її боятися. Адже ми не боїмося своїх друзів! Так?
Темрява і Тимошка вислухали пораду Місяця і їм здалося, що він правий.
– Ну, давай, подружимося! – Запропонував хлопчик.
– Давай! – Погодилася Темрява і простягнула йому свою руку, а Тимошка посміхнувся їй і простягнув свою.
– А тепер мені додому пора, – сказав хлопчик. – Адже вже дуже пізно. Мама переживає, я ж завжди завидна повертаюся.
– А давай я тебе до будинку проведу! – Запропонувала Темрява.
І вони пішли по вулиці, хлопчик Тимошка і його подруга Темрява. І Тимошці було ні крапельки не страшно.
З тих пір Тимошка не боїться Темряви. Йому вже не треба запалювати лампу, коли він лягає спати. А Темрява, коли спускається на землю, завжди йде провідати свого друга.
– Здрастуй, друже, – говорить Темрява.
– Здрастуй, Темрява. Я такий радий, що ти прийшла! – Відповідає Тимошка.
– Ну а тепер лягай спати, – каже Темрява. А я буду стояти поруч і відганяти погані сни, якщо вони раптом будуть наближатися до твого ліжка.
– Спасибі, Темрява, – говорить хлопчик.
Тиша і спокій огортають його, немов тепла пухова ковдра, він закриває очі і засинає міцним безтурботним сном, а Темрява стоїть поруч і охороняє сон свого друга.
Автор М. Шкуріна
