Адаптація до школи

 

Початок навчання в школі - один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей як в соціально - психологічному, так і у фізіологічному плані. Проблема підготовки учнів до життя в новому соціально економічному і культурному просторі знаходить особливу актуальність в зв'язку виникаючими питаннями про ефективність початкового етапу навчання. Тому виникає питання, якою мірою здатна виступаюча до школи дитина вчитися без утруднень? Дитина, що не досягла необхідного рівня розвитку, не звиклий до шкільного життя в період адаптації стикається в школі з масою труднощів і невдач, що може мати негативні наслідки. У зв'язку з цим виникла необхідність перегляду роботи з питань спадкоємності між ланками, систематизувати і шукати причини, намітити шляхи рішення проблеми адаптації першокласників.

Початок навчання дитини в 1-му класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок, батьки, бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною. Змінюється все життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам.

Про складності і значущості періоду, пов'язаного з адаптацією дитини в школі, сказано і написано у вітчизняній психологічній і педагогічній літературі багато наукових робіт. Саме в ці перші місяці починають формуватися ті системи відносин дитини зі світом і самим собою, ті стійкі форми взаємин з однолітками і дорослими, і базові навчальні установки, які в істотній мірі визначає в подальшому успішність його шкільного навчання, ефективність стилю спілкування, можливості особистісної самореалізації у шкільному середовищі.

Звикання до школи - тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другій половині потрібно більше часу. Процес адаптації складається з багатьох, тісно взаємозв'язаних, аспектів: соціального, педагогічного, фізіологічного, психологічного тощо. Що стосується фізіологічної адаптації, то медики відзначають, що більшість першокласників хворіє у вересні, деякі діти втрачають вагу в перші 2-3 місяці навчання, деякі скаржаться на втому, головний біль, стають примхливими. Це не дивно, оскільки на 6-річних малюків обрушується лавина завдань, що вимагають від них розумового і фізичного напруження. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем.

Шкільна адаптація включає в себе біологічну, психологічну і соціальну адаптацію.

1.Біологічна адаптація - це пристосування до нового режиму навчання й життя. Життя плинне, суперечливе, малопередбачуване: не встиг пристосуватися відчути стабільність існування, як трапляється таке, що докорінно змінює плани, суттєво впливає на самопочуття, змушує пристосовуватися до нового й незвичного.

2.Психологічна адаптація - це входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

3. Соціальна адаптація - це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).

Розглянемо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи:

• функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.

• вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення.

• стан здоров'я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.

• рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;

• особливості життя дитини в сім'ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім'ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім'ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;

• психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);

• раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров'я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;

• відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності.

Можна виділити наступні ознаки адаптації дитини до школи:

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.

2.Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.

3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.

4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.

Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально - психологічну ситуацію.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв'язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався

Щоб адаптація першокласника пройшла успішно повинні виконуватися такі умови:

1. Спрямованість навчально-виховного процесу на інтереси дитини. Ставлення до неї як до суб’єкта у педагогічному процесі, включення її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі "вчитель – учень", " учень – учень". Учні визнаються і приймаються як рівноправні партнери, що мають власну думку, здатні зробити свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.

2. Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.

3. Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.

4. Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. Вихованець має знати про існування у собі істинного, вищого "Я", яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.

5. Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.

6. Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.

7. Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів.

8. Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності. Забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності. Формування навичок творчого саморозвитку.

9. Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.

10. Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.

11. Дотримання єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.

12. Виховання у дитини почуття соціальної відповідальності. Гармонійне поєднання розвитку здібностей дитини з її морально-етичним розвитком для упередження дитячого егоцентризму та поступового становлення соціальної установки "не люди для мене, а я для людей".

Дезадаптація - це порушення в навчанні і в поведінці, конфліктні стосунки, психосоматичні захворювання. Така дитина прагне відчуження, не приймає правил соціуму. Не може прийняти темп шкільного життя. Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів, шкільного психолога і соціального педагога здатні понизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.

Причини дезадаптації:

1.Відсутність позитивної установки дошкільного життя (батьки залякують школою).

2.Не сформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками (комунікативні труднощі).

3.Незнання вчителем індивідуально-психологічних особливостей дитини, авторитарний характер педагогічної діяльності вчителя.

4.Невідповідність режиму, методів виховання і в школі.

5.Недостатній інтелектуальний розвиток дитини, відсутність допомоги з боку батьків і вчителя.

Ознаки дезадаптації : підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність, низька самооцінка.
Прояви дезадаптації: відставання від програми; швидка втомлюваність; недисциплінованість; невміння будувати відносини з однолітками та дорослими; підвищена тривожність, плаксивість; глибокий спад працездатності наприкінці дня; неадекватна поведінка; неуспішність у навчанні.

При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками про труднощі дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту дитини.

Головна роль в створенні сприятливого клімату в класі належить вчителю. Йому необхідно постійно працювати над підвищенням рівня учбової мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, під час зміни, в позашкільній діяльності, в спілкуванні з однокласникам.

Рекомендації вчителям щодо успішної адаптації учнів 1 класів:

1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.

2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.

3. Зняття неуспішного оцінювання на перших етапах навчання.

4. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.

5. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.

6. Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.

7. Акцентування уваги на успіхах учня, перемогах.

8. Створення ситуацій успіху.

9. Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.

10. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.

11. Уроки організовувати лише на позитивних емоціях.

12. Недопустимі ситуації стресу на уроках.

13. Використовувати гру, наочність .

14. Пам’ятати правило: «Учитель, який використовує у роботі з 6-річками лише книжку і дошку – нічому не вчить»

Надзвичайно велике місце в адаптації дитини до школи належить сім’ї. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження. Батькам необхідно давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра вже в процесі навчання, як подолати труднощі адаптаційного періоду.

Як можуть допомогти батьки?

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.

3. Навчити першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).

4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.

6. Розвивати комунікабельні здібності.

7. Підтримувати бажання вчитися.

8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.

9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

Діти часто не розуміють власних потреб та почуттів, але у кожного з них є 5 найбільших потреб, які у кожної дитини виявляються в різній мірі. Знання цих потреб будуть корисні не лише батькам, а і вчителям. Деякі діти найбільше цінують час, який проводять з ними батьки, для інших важливіші подарунки чи допомога, а є діти які цінують обійми.

Батькам корисно знати про ці важливі потреби, щоб завжди мати тісний контакт з власними дітьми та впливати на них.

1. Слова підтримки . Дорослі рідко хвалять дітей, частіше помічають помилки ніж досягнення. Якщо для Вашої дитини найважливішою Вашою допомогою є слова підтримки – хваліть.

2. Час . Вам необхідно потрапити у світ вашої дитини. Постарайтеся, щоб його інтереси стали Вашими. Не жалкуйте для дитини часу. Грайте, навчайтеся, розмовляйте дивлячись в очі дитині, так, щоб дитина знала, що Ваш дорогоцінний час належить лише їй.

3. Подарунки . Не зловживайте подарунками. Вони можуть втратити вплив на Вашу дитину, а у дитини сформується неправильна система цінностей. Якщо Ви ретельно вибираєте подарунок, даруйте його зі словами «Цей подарунок я вибрав тому, що дуже люблю тебе». Навіть відмовляючись, щось подарувати можна виражати любов. Наприклад «Ні, ми не будемо купувати змію, я дуже сильно люблю тебе».

4. Допомога . Батьки повинні постійно допомагати своїм дітям, коли робите для дитини щось особливе, скажіть, що це ви робите тому, що дуже любите її.

5. Ласка . Кожній дитині необхідна ласка. Але є діти для яких ласка найцінніший вияв любові батьків.

Важливо знайти індивідуальний підхід для кожної дитини. Якщо у Вас багато дітей, пам`ятайте всі вони різні та по своєму неповторні. Враховуйте вік дітей, темперамент, індивідуальні особливості. Я впевнена, що знання таких простих, на перший погляд, п`яти потреб дітей, зможуть бути корисними батькам та вчителям у роботі по адаптації.

Висновок. Те, за яким магістральним шляхом піде розвиток школяра у найближчі роки, чи буде період адаптації закладений соціальний та інтелектуальний фундамент успішного подальшого навчання, або з приходом в школу дитина потрапить у чужий, незрозумілий - а отже і ворожий йому - шкільний світ, багато в чому залежить від професійної і власне особистісної зрілості дорослих : батьків, педагогів, вихователів, шкільних психологів. Тобто я вважаю, що для того щоб допомогти дитині відчути себе в школі комфортно, вивільнити наявні у нього інтелектуальні, особистісні, фізичні ресурси для успішного навчання і повноцінного розвитку, педагогам і психологам необхідно: виявити психологічні особливості дитини; налаштувати навчально-виховний процес на його індивідуальні особливості, можливості та потреби; допомогти дитині сформувати навички і внутрішні психологічні механізми, необхідні для успішного навчання і спілкування в шкільному середовищі. Таким чином, вирішення проблеми успішної адаптації дитини багато в чому визначається характером взаємодії школи та сім'ї.

 

 За матеріалами

Чи правильно ми розмовляємо з дитиною?

7 веселих способів покращити емоційне здоров'я

10 відомих дитячих психологів і їх досягнення

10 відомих дитячих психологів і їх досягнення 

Зигмунд Фрейд - відомий дослідженнями і теоріями в області психо-сексуального розвитку, роботи Фрейда в галузі дитячої психології визначають п'ять етапів розвитку дитини: оральний, анальний, фалічний, латентний і генітальний. Він припустив, що якщо дитина пережила тривогу, протягом формування будь-якого з цих етапів, то в підлітковому віці це може обернутися неврозом.

Джон Боулбі - британський дитячий психолог, найбільш відомий за його роботи в теорії прихильності. Боулбі опублікував трилогію творів подальшого розвитку цієї теорії, яка з часом стала використовуватися з домінуючим підходом в вивченні соціального розвитку дітей.

Анна Фрейд - дочка Зігмунда Фрейда, засновника дитячої психології, і піонер концепції захисних механізмів в організмі.

Мері Ейнсворт - багато сприяла дослідженням в області теорії прихильності; розробила оцінку "дивних ситуацій", під час яких дітей залишали в спокої в кімнаті ненадовго, потім возз'єднували з матір'ю. Це дослідження привело її до висновку, що в у дітей є три типи прихильності. Ейнсворт була піонером в розумінні феномена розвитку дитини.

Ерік Еріксон - розробив теорію стадій психо-соціального розвитку, досліджуючи події протягом усього життя, з дитинства до зрілого віку, до старості. Навчався з Ганною Фрейд, і так же займався психологією дитячої прихильності.

Мелані Кляйн - новатор в психоаналізі дітей і немовлят. Вона розвинула теорію про те, що діти ніби як запрограмовані на відносини між собою в майбутньому тим, які відносини з народження з батьками.

Жан Піаже - Піаже досліджував ту ж теорію етапів розвитку дітей, що і Еріксон. Піаже припустив, що це були етапи інтелектуальних здібностей дітей. Цей психолог один з перших визнав, що діти мають іншу думку, ніж дорослі.

Сідней Біжу - Біжу був прихильником поведінкової терапії при лікуванні психологічних розладів у дітей, таких як аутизм і синдром дефіциту уваги.

Ганс Штейнер - професор психіатрії і поведінкових наук, дитячої та підліткової психіатрії в Стенфордському університеті. Прихильник розвитку психопатології.

Сер Майкл Раттер Л. - перший консультант з дитячої психіатрії в Великобританії. Його часто називають батьком дитячої психології; професор еволюційної психопатології в Інституті психіатрії королівського коледжу Лондона.

12 ознак, що дитину варто показати психіатру або як не пропустити розлад аутичного спектру у ранньому віці

12 ознак, що дитину варто показати психіатру або як не пропустити розлад аутичного спектру у ранньому віці

1. Відсутнє мовлення або затримка мовного розвитку

 У нормі перші слова у дітей з'являються в рік-півтора, а прості речення - в півтора-два. Якщо у дитини не так, треба йти до фахівця і шукати причину. Буває і навпаки, коли перші слова з'являються до 6-10 місяців, а потім до півтора-двох років зникають, або призупиняється розвиток мови. Втрачається інтерес до іграшок, книжок, спілкування. Батьки часто пропускають цей момент, але ж мова у дітей формується тільки до 5 років. 

2. Особливі гри в ранньому дитячому періоді

Нормальна гра - це стукіт, кидання, кусання. Аномальна гра - це крутіння, обертання іграшок або предметів. Вчені відкрили, що малюки до року в нормі воліють до м'яких іграшок. Діти з аутичним спектром розвитку воліють до твердих іграшок, які вибирають самі без допомоги батьків. 

3. Ігри з упорядкуванням предметів 

Діти з розладами аутистичного спектру вибудовують предмети або іграшки в ланцюжок або вежу. У горизонтальну або вертикальну. Вони роблять це спонтанно. При цьому зазвичай систематизують їх за розміром, кольором і формою (трикутники, квадрати, кола). 

4. Відсутність або недостатня реакція на своє ім'я, людську мову 

Симптомом аутистичного розладу може бути, коли дитина не тягне ручки до мами, коли вона хоче взяти його з ліжечка, не стежить за батьками. 

5. Біг або ходьба по колу 

Діти з розладом аутистичного спектру періодично ходять навшпиньках, бігають по колу, кружляють на місці або у них спостерігається біг туди-сюди (як маятник). Тут не важлива частота, тому що говорять "він робить, але рідко", а важливий сам факт. Треба відразу починати шукати причину, бити на сполох, тому що зазвичай там не тільки ця ознака, є й інші. У більшості дітей з віком частина симптомів йде, частина видозмінюється.

6. Маніпулювання рукою дорослих 

Дитина бере руку і використовує її як інструмент, щоб з її допомогою щось дістали, дали йому або зробили. При цьому діти не використовують мову і жести. Насправді, використання руки як інструменту - це теж симптом аутизму в ранньому віці, який з часом може зникнути. 

7. Гримаси 

Дитина як би примружується, кривляється перед дзеркалом, Найчастіше вона це робить в той час, коли знаходиться в стресі або засмучений. 

8. Вибірковість в їжі 

Цей стан, коли дитина уникає якихось видів продуктів, які йому необхідні, або за кольором, або за текстурою, або по запаху. Часто вони не люблять жорстке м'ясо, рибу, не їдять червоні або помаранчеві фрукти або овочі. Це теж ознаки аутистичного спектру розвитку. Для їх подолання потрібно дитину залучати до процесу покупки, приготування їжі, але робити все це дуже поступово. 

9. Надмірна або знижена чутливість до гучних звуків, яскравого світла, різких запахів, дотиків.

Такі малюки гостро реагують на гучні звуки, закривають вуха, нюхають предмети або їжу, не люблять етикетки на одязі, колючі речі. Також діти з аутичними розладами не люблять мити голову, стригти волосся і нігті. 

10. Проблеми зі спілкуванням 

Такі діти не можуть знайти спільну мову з однолітками. На вулиці така дитина поруч з дітьми, але не разом з ними. Він спостерігає і намагається спілкуватися, хоче познайомитися, але не знає як. Ці діти вважають за краще грати з більш старшими дітьми, частіше з дівчатками, які більш терпимі, що не проганяють його, беруть в групу і опікають. Або краще спілкуватися з дорослими, а з дітьми взагалі не спілкується. 

11. Не проявляють інтерес до іграшок 

Діти цікавляться не іграшками, а неігровими матеріалами: інструментами, кухонним посудом, пластиковими пляшками, дверима, шафами, люблять кнопки, пульти, флакони від духів, включають - вимикають світло, переливають воду.

12. Упертість, негативізм і опір будь-яким змінам Будь-яка зміна в звичному режимі, навіть невелика, викликає у них стрес і погіршення психічного стану (стають вередливими, плаксивими, збудливими, відмовляються підкорятися). Наприклад, при зміні одягу при різких змінах погоди або при раптовій відміні запланованих заходів таких як похід в кіно, цирк, в гості. З такою дитиною, коли треба йти на дитячий майданчик, завжди доводиться ходити по одній і тій же дорозі.

http://ivona.bigmir.net/deti/447095-12-povodov-obratit-sja-k-detskomu-psihiatru

Емоційно чутливі діти: особливості виховання

Емоційно чутливі діти: особливості виховання

Батьки знають, що дисципліна надзвичайно важлива для виховання здорових дітей. Але як учити бути дисциплінованою дитину, котра сприймає навколишню дійсність набагато гостріше, ніж решта?

В емоційній чутливості дитини немає нічого поганого. Крім того, чутливі діти надзвичайно добрі та співчутливі. Але у вихованні чутливої дитини можуть виникнути певні труднощі. Чутливі діти частіше відчувають емоційне перевантаження. Вони нерідко плачуть, схвильовані тим, щоб не потрапити в неприємну ситуацію, часто невпевнені в собі.

Емоційно чутлива дитина часто реагує на дрібниці, миттєво засмучується через них. У місцях великого скупчення людей (наприклад, магазині або на гамірній вулиці) чутлива дитина зазвичай тримається за мамину руку й не відходить від мами ні на крок. Якщо до вас додому приходять гості, дитина може розплакатися, побачивши багато незнайомих людей. Така поведінка дитини викликає в батьків розгублення – вони просто не розуміють, чим вона викликана.

Деякі чутливі діти не просто емоційно чутливі, а й гостро сприймають фізичні об'єкти. Гучні звуки або яскраві кольори можуть бути для них дискомфортними. Чутливі діти можуть боятися великих скупчень людей і остерігатися будь-яких змін.

Багато людей сприймає емоційно чутливих дітей як просто сором’язливих, однак, справа не тільки в цьому. Такі діти набагато глибше переживають почуття, ніж інші. Це означає, що вони можуть бути надмірно збудженими, дуже сердитися й лякатися. Тому вони не наважуються пробувати щось нове та щосили намагаються уникати емоційних розладів. Їм важко налагоджувати взаємини з однолітками, тому що їх часто сприймають як «хлопчика, який постійно плаче» або «дівчинку, яка впадає в істерики».

Хоча сувора дисципліна може допомогти дітям змінити їх поведінку, для емоційно чутливих дітей покарання приховуватимуть більше шкоди, ніж користі. Тому батькам важливо знайти відповідний спосіб виховання такої дитини, щоб вона виросла здоровою й успішною.

Чутливим дітям буває надзвичайно складно справлятися зі своїми емоціями, однак батьки, дотримуючись певних рекомендацій, можуть допомогти дитині в цьому. Батькам потрібне велике терпіння, адже емоційно чутливі діти часто примхливі й легко збуджуються. Розгляньмо декілька рекомендацій, як поводитися з емоційно збудливою дитиною:

1. Прийміть емоційну чутливість дитини. Не намагайтеся змінити природу дитини і враховуйте її темперамент. Знайдіть у темпераменті дитини сильні сторони.

2. Давайте дитині достатньо часу, щоб заспокоїтися та опанувати свої почуття. Дитину може гнітити велике скупчення людей, і тому в певних випадках вона потребуватиме деякого часу, щоб розслабитися і повернутися в нормальний емоційний стан. Не змушуйте дитину брати участь у групових іграх і заняттях, якщо їй це не подобається. Запропонуйте дитині зайнятися чимось, що її заспокоює: почитати книгу, помалювати або послухати спокійну музику.

3. Встановлюйте для дитини певні обмеження. Якщо ви будете цілковито приймати поведінку дитини, вона не захоче нічого в ній міняти. Навчайте дитину відповідальності за свою поведінку, встановлюючи для неї обмеження, учіть її взаємодіяти з реальним світом.

4. Хваліть зусилля своєї дитини. Емоційно чутливі діти можуть бути сором'язливими та невпевненими в собі. Тому хваліть дитину щораз, коли їй удається дати раду своїм емоціям. Дайте дитині зрозуміти: ви цінуєте її зусилля і вони гідні похвали. Ваша похвала мотивує дитину добре поводитися надалі й підвищить її упевненість у собі.

5. Дайте дитині почуття безпеки і мотивуйте її. Для цього дитину можна винагороджувати за досягнення в навчанні, спорті або будь-якій іншій сфері. Це підвищує її настрій і викликає позитивні емоції.

6. Розвивайте в дитини навички вирішення проблем. Це буде для неї надзвичайно корисним у майбутньому. Життєві проблеми викликають у чутливих дітей сильні негативні емоції, тому їх слід навчити ефективно вирішувати поточні питання.

7. Розвивайте в дитини навички спілкування. Емоційно чутливі діти часто відчувають проблеми зі спілкуванням і не вміють висловлювати свої почуття. Тому батькам потрібно навчити дитину виражати емоції й висловлювати свою думку.

8. Прищеплюйте дитині відповідальність за її рішення. Емоційно чутливі діти бувають надмірно залежними від батьків. Однак дитину потрібно навчити брати відповідальність за її рішення. Це дуже важливо для того, щоб дитина стала самостійною і впевненою.

https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/5651/

ВПЛИВ БАТЬКІВ НА ФОРМУВАННЯ ДІТЕЙ

Навіть самі люблячі батьки можуть передавати дітям небажані симптоми негативних поглядів на життя, самі не знаючи про це. 

Ось деякі поширені приклади:

Надмірна настирливість батьків може привести до протилежного результату - дитина буде потайною і не дуже щедрою. Коли діти ростуть в атмосфері зайвої нав'язливості, настирливого вторгнення батьків, потайна поведінка часто входить у них в звичку. Це може мати наслідки для дитини в майбутньому, коли він захоче створити глибокі дружні або романтичні відносини, і виявить, що не здатний ділитися своїми глибокими почуттями.

Якщо батьки надмірно критикують дитину, намагаючись навчити його робити все правильно, це може привести до того, що дитина стане пасивною і нерішучою, побоюючись, що його рішення можуть піддатися критиці й осуду.

Діти, виховані в домі, де батьки їх люблять, але при цьому постійно сваряться один з одним, можуть стати невпевненими в собі, тому що їх почуття внутрішньої цілісності і безпеки буде перебувати під загрозою.

Тривожні батьки можуть виховати неспокійних дітей, так як діти не можуть розслабитися через нервову енергетику своїх батьків.

Батьки, які занадто опікують своїх дітей, можуть сприяти розвитку у дитини симптомів депресії, тому що змушують його стримувати природну потребу в дослідженнях і свободи.

Тому при взаєминах дитини з батьками можуть виявлятися явні чи приховані симптоми особистісних проблем батьків, а життя в атмосфері недозволених емоційних проблем батьків впливає на свідомість дитини в процесі дорослішання.

Ми часто неусвідомлено наслідуємо своїх батьків в підходах до виховання. Ймовірно, ви не раз чули такі слова: «Я вражена тим, що поступаю так само, як моя мати, коли я була дитиною. Ще перш ніж я встигаю усвідомити, ті ж слова, які говорила мені мама, вилітають з моїх вуст на адресу дочки ».

Яскраві приклади такої поведінки батьків можна спостерігати в деяких сім'ях під час трапези. Деякі батьки, самі, будучи дітьми, за обідом часто чули на свою адресу такі слова: «Заради Бога, Іван, коли ти навчишся користуватися виделкою?» або «Перестань розмазувати їжу по тарілці і просто їж!». Вони до сих пір згадують, наскільки болючою для них була така критика. В глибині душі ці діти давали клятву, що ніколи не будуть так розмовляти зі своїми дітьми. І що ж? Проходить 20-30 років, і вже самі як батьків вони повчають дітей тим же роздратованим тоном: «Михайло, заради Бога, скільки разів я вчила тебе правильно користуватися виделкою і ножем?» і «Коли ти, нарешті, навчишся говорити« будь ласка »і« спасибі »мамі, коли вона передає тобі хліб?».

Так само, як ми несвідомо наслідуємо нашим батькам, наші діти будуть наслідувати нам або реагувати на нашу поведінку в різних ситуаціях. Фахівці в області ейдетічеської психології виявили, що існує шість основних варіантів впливу, який чинить особистість батька на формування особистості дитини. При кожному з них дитина втрачає частину своєї істинної індивідуальності, так як наслідує або реагує на батьків.

1. Імітація

Діти наслідують своїх батьків. Вони несвідомо засвоюють відносини і емоції своїх батьків. Якщо дочка бачить, як мати дивиться в дзеркало і питає: «Я виглядаю товстою?», Вона почне наслідувати материнському самокритичного поведінки. Вона теж буде дивитися в дзеркало і шукати в собі недоліки. На щастя, дочки імітують також і материнську впевненість в собі. Дитина злого батька імітує сердите поведінку і накидається на дітей на дитячому майданчику. З іншого боку, дитина, яка бачить доброго і допомагає іншим людям тата, буде сам розвивати подібне ставлення до інших людей.

2. Ідентифікація

Ідентифікація більш фундаментальна, ніж імітація. Це не просто повторення поведінки батьків. Це поділ їх поглядів, відносин і почуттів - дитина відчуває ідентичність зі своїми батьками в будь-якому відношенні. Наприклад, у батька, який дуже консервативний, одягається в традиційному стилі, пишається людьми в погонах, вважає відданість Батьківщині понад усе, є дочка, яка повністю поділяє його світогляд і виходить заміж за чоловіка, схожого на свого батька. Це дочка глибоко ототожнює себе з переконаннями і способом життя свого батька і, можливо, втрачає (справжнє) самовідчуття, яке насправді відрізняється від батьківського. Ідентифікація передбачає ототожнення власного світогляду і поведінки з світоглядом і поведінкою батьків.

3. Реакція

Реакція - це поведінка, прямо протилежне поведінки батьків. Реакцію частіше можна спостерігати у підлітків, хоча вона може спостерігатися і протягом усього життя. Наприклад, батько може бути дуже релігійною людиною, а його дитина бунтарем, який вважає себе атеїстом і відмовляється ходити до церкви. Або батько може бути дуже акуратним, а дитина в протилежність йому стає дуже неохайним в житті і роботі. Батько може педантично дотримуватися використання тільки натуральних продуктів і приймати полівітаміни, на що його дитина реагує, харчуючись нездоровою їжею і не звертаючи уваги на власне здоров'я. У спробі знайти себе дитина настільки намагається бути схожим на батьків, що втрачає з уваги те, ким він справді є, свої унікальні особливості і життєві цінності.

4. Втрата

Коли маленькій дитині відмовляють в основних біологічних потребах, і він відчуває такі позбавлення, як відсутність тісного зв'язку з матір'ю, брак батьківського виховання, зневага, занадто жорстку або занадто м'яку батьківську стратегію дисципліни або безліч інших поневірянь, така дитина в міру дорослішання буде страждати від почуття внутрішньої спустошеності. Це благодатний грунт для розвитку розладів харчової поведінки (анорексії, булімії), наркоманії, нав'язливості сексуального характеру або емоційних спалахів, за допомогою яких дитина прагне отримувати любов і підтримку. Ми всі страждали від різних втрат в житті; однак найбільш сильні з них залишають порожнечу або «дірку» в психіці людини, яку важко заповнити.

5. Проекція

Проекція виникає тоді, коли власні суб'єктивні думки приписуються іншим людям (а також і свої почуття, емоції, наміри, досвід переносяться на інших). Т. е. Людина помилково розглядає все те, що відбувається всередині себе, як приходить зовні. Якщо батько говорить, що одна з двох його доньок красива, а інша розумна, то «розумна» дівчинка може порахувати, що вона потворна, хоча це може бути далеко від істини. І навпаки, красива дочка може відчути себе дурною. У батька, який не бере участі в повсякденному житті своїх дітей, тому що повинен працювати на двох роботах, щоб прогодувати свою сім'ю в зв'язку з економічною необхідністю (і, звичайно, з любові до своєї сім'ї), може бути дитина, який уявив, що батько не любить його, тому що його ніколи немає вдома. Він буде рости, відчуваючи себе нелюбимим, хоча це не так. Діти роблять помилкові припущення про себе і неточне тлумачення свого життя у відповідь на зауваження батьків або їх поведінку, хоча зауваження, можливо, було ненавмисним. Така тенденція неминуча, і її можна виявити тільки за допомогою відкритого спілкування.

6. Прихильність

Прихильність - це залежна поведінка, біологічно необхідне малюкові або маленькій дитині. Однак якщо батьки не можуть відпустити свого дитини, яка дорослішає і надати йому автономію, вони заважають його самостійності. Дитина стає невпевненим і не довіряє своїм внутрішнім ресурсам, щоб справлятися з життям, як дорослий. Приклад подібної ситуації: мама студентки університету щодня говорить їй, як одягатися і що робити на протязі дня. Материнське втручання і залежність від матері змушують її дочка з недовірою ставитися до власної думки і почуттів. Однак надійні батьки знають, коли слід дати дитині незалежність, а коли - натягнути віжки, і сприяють розвитку у дитини почуття самостійності.

Щоб зрозуміти, який вплив ви надаєте на вашу дитину, в першу чергу важливо зрозуміти, як ви ставитеся до самого себе, яку ношу самокритики ви несете і ті позитивні почуття про самого себе, які перетікають з вас в вашої дитини при щоденному взаємодії з ним.

https://ru.childdevelop.com.ua/articles/psychology/791/

Теорія множинного інтелекту та 8 типів інтелекту дітей

Теорія множинного інтелекту та 8 типів інтелекту дітей

Американський психолог Говард Гарднер запропонував теорію, яка пояснює різні види інтелекту. Вчений припускає, що зводити визначення інтелекту дитини до простої перевірки IQ недостатньо. Академічна успішність, безсумнівно, важлива, але настільки ж важливі і схильності дитини до малювання, музики, танців, підприємницької діяльності і т. д. Всі ці схильності необхідно враховувати, визначаючи потенціал дитини. Так виникла теорія множинного інтелекту, яка доводить, що у дитини можуть домінувати 1 або 2 з вісьми типів інтелекту.

8 типів інтелекту

Теорія Говарда Гарднера швидко знайшла послідовників у всьому світі. Педагоги з різних країн стали включати теорію множинного інтелекту в свої системи освіти.

Розглянемо докладніше типи інтелекту, які зустрічаються у дітей.

1. Телесно-кінестетичний

Діти, які мають тілесно-кинестетичний інтелект, зазвичай досягають успіхів у спорті та інших видах фізичної активності. Вони багато рухаються, та їх рухи гарно скоординовані. Якщо ваша дитина проявляє інтерес до рухливих ігор і може добре координувати рухи свого тіла, то можна з упевненістю сказати, що у неї розвинений даний тип інтелекту. Поспостерігайте за дитиною, щоб краще зрозуміти її схильності. Малюк занадто метушливий? Він завжди в тонусі? Він не може довго всидіти на одному місці? Такі дрібні деталі можуть допомогти вам визначити у дитини тілесно-кінестетичний тип інтелекту. Їм володіють багато відомих спортсменів, акторів і танцюристів.

2. Візуально-просторовий

Даний тип інтелекту визначає, наскільки добре дитина може візуалізувати об'єкти, місця і навіть свої сни. Діти, що володіють таким інтелектом, мають таланти в малюванні, ліпленні і інших подібних заняттях. Вони добре визначають розміри об'єктів і можуть в деталях відтворювати минулі події. Вони також схильні висловлювати свої думки і почуття у візуальній формі.

Якщо ваша дитина приділяє увагу деталям і здатна згадати найдрібніші подробиці повсякденних подій, у неї розвинений візуально-просторовий інтелект. Діти, які мають такий інтелект, можуть стати художниками, архітекторами або фахівцями в подібних сферах.

3. Логіко-математичного

Логічний інтелект пов'язаний зі здібностями дитини до математичних обчислень і аргументацій. Важливою частиною логіко-математичного інтелекту є навички вирішення різних завдань. Якщо ваша дитина спостережлива, вміє мислити нестандартно, логічно міркувати, пояснювати, розуміти підказки - у неї розвинений даний тип інтелекту. Такі діти допитливі і часто задають питання. Вони добре розуміють мову чисел, графіків і діаграм. У багатьох відомих математиків розвинений даний тип інтелекту.

4. Музичний

Якщо дитина любить слухати музику, це ще не означає, що вона має музичний інтелект. Даний тип інтелекту розвинений у дітей, які люблять складати музику, співати і настукувати різні ритми. Вони краще за інших розуміють музику. Якщо у вашої дитини гарний голос, у неї є почуття ритму, вона розрізняє тональності і цікавиться грою на музичних інструментах, тоді у неї, безсумнівно, розвинений музичний інтелект. Однак важливо розуміти, що музичний інтелект - це досить широке поняття, і у різних дітей він може проявлятися по-різному.

5. Лінгвістичний

У дітей, що володіють лінгвістичним інтелектом, зазвичай добре розвинені мовні навички. Якщо у вашої дитини гарний почерк, вона любить читати, добре розуміє граматику і вміє вірно писати складні слова, у неї розвинений даний тип інтелекту. Такі діти люблять грати зі словами і розгадувати кросворди. У них зазвичай великий словниковий запас, вони легко запам'ятовують нові слова. Також у них розвинена здатність розповідати історії.

6. Екзистенційний

Екзистенціальний інтелект не варто плутати з інтровертованістю або егоцентричністю. Він пов'язаний зі здатністю людини насолоджуватися самотністю. Якщо дитина, залишаючись одна, не нудьгує і не боїться, то у неї розвинений даний тип інтелекту. Цей тип пов'язаний з такими якостями, як відповідальність, самосвідомість і самостійність. Діти, які наділені екзистенційним інтелектом, усвідомлюють свої сильні і слабкі сторони. Якщо ваша дитина упевнена в правильності своїх дій, не дивлячись на те, що оточуючі вважають інакше, у неї розвинений даний тип інтелекту. Такі діти впевнені у всьому, що вони роблять. Вони слухають оточуючих, але роблять те, що самі вважають правильним. З таких дітей виростають найуспішніші підприємці.

7. Міжособистісний

Діти з розвиненим міжособистісним інтелектом вміють добре спілкуватися з оточуючими. У них зазвичай багато друзів, і вони люблять бути в компанії. Якщо ваша дитина постійно проводить часом зі своїми друзями і любить спілкуватися з людьми, у неї розвинений даний тип інтелекту. Такі діти вміють знаходити спільну мову з різними людьми і розуміють, як справлятися з різними ситуаціями. У компанії вони здаються спокійними і розслабленими. З друзями вони співчутливі, добрі і чуйні. З таких дітей виростають хороші дипломати, керівники і педагоги.

8. Натуралістичний

Якщо ваша дитина цікавиться садівництвом, доглядом за тваринами, то у неї розвинений даний тип інтелекту. Такі діти люблять природу. Вони цікавляться різними природними явищами, люблять гуляти в парках, біля річок і всюди, де немає асфальту. Також вони стурбовані збереженням природи.

Коли ви знаєте, як виявляється кожен з восьми типів інтелекту, ви можете визначити, в чому сильна ваша дитина. Спостерігайте за дітьми, помічайте їх здатності і допомагайте їх розвивати. Цінуйте дитячі таланти з раннього віку - і вам не доведеться турбуватися про їх майбутнє.

Ознаки стресу у дітей

Ознаки стресового стану у дітей

Якщо дитина різко змінила поведінку, стала раптом невпізнанною, примхливою без видимих ​​вам причин і цей стан затягнувся, швидше за все вона знаходиться в стресі. Найбільш часто у дітей до десяти років з'являються в цей момент страхи, агресія або починається так званий регрес.

1. Регрес - це повернення до форм поведінки раннього дитинства: коли восьмирічний хлопчик раптом починає поводитися як дворічний, плаче і чіпляється за спідницю минає мами, а семирічна дівчинка просить погодувати її з ложечки і все норовить забратися до мами на коліна.

Що робити? Найбільш часта реакція батьків - роздратування, навіть гнів: «І тобі не соромно!» Але це не відхилення, а нормальна форма захисту від якоїсь важкої, незрозумілою малюкові ситуації. Заважати «регресувати» дитині не треба. Йому просто потрібно, щоб його приголубили в цей момент, заспокоїли. Перечекайте регрес - він пройде. Згадайте, може, недавно відбулася сімейна сварка на очах у дитини? Тоді не дивно, що він знову почав смоктати палець.

2. Страхи. Якщо звичайна дитина перетворюється раптом у відчайдушного боягуза, значить, вона явно знаходиться в стресі. І зовсім не обов'язково, що такий стан викликав переляк. Причини можуть бути самі різні: сімейні катаклізми, втрата улюбленого собаки, стрес у матері і т. д. Треба відрізняти страх як реакцію на стрес від вікових страхів. Для п'яти-восьмирічних дітей, наприклад, страхи цілком природні: зазвичай діти самі про них говорять, або вони спливають в їхніх іграх, малюнках, фантазіях.

Насторожувати батьків має, знову-таки, незвичайна поведінка. Коли дитина не говорить про страх, а починає діяти, як би намагаючись себе захистити: закриває двері, весь час перевіряє, замкнений замок, усюди вмикає світло. При цьому «лякалки» множаться, буквально лізуть з усіх щілин: вона уже боїться не тільки темної кімнати, але і картинки на стіні, і шуму на сходах, і тиші. До денних тривог приєднуються нічні кошмари, регулярний плач серед ночі. І все це не проходить, а тягнеться без кінця. В результаті дитина практично «йде» в свій страх, підкоряє йому все життя. Засинання перетворюється в щоденну муку з обов'язковими ритуалами: включи світло, задвінь фіранку, подивися, хто в вікні, тримай мене за руку, гладь животик і т. Д.

Що робити? Від тривалої фобії не можна відмахнутися: сама собою вона не проходить. Активно залучайте дитину в гру, малювання - обидва ці заняття добре розряджають. З їх же допомогою спробуйте зрозуміти і витоки цього страху. Підслухати непомітно розмови дитини з іграшками. Якщо нічого не вдається зробити самим, доведеться звернутися за допомогою до фахівця.

3. Агресія. Помітивши, що ваша перш така поступлива і доброзичлива дитина ні з того ні з сього стала грубити, відповідати збуджено і різко, жбурляти в стінку книжки, замахуватися на оточуючих, майте на увазі: це ознаки стресу. Головне, тут не заплутатися. Одна справа, якщо дитина завжди агресивна - це риси характеру. І інша справа, коли раніше ви такого за нею не помічали, а тут їїї немов би підмінили. Занадто пильний інтерес до кінострашилок і кінобійок, нескінченні бійки у ляльок зовсім не є симптомами стресу. Вони швидше говорять про активність дитини, яка чомусь не знаходить виходу.

Що робити? Агресія, як і страх, не дуже хороший засіб впоратися з ситуацією (а викликати агресію може все що завгодно) - хоча б тому, що створює дитині купу проблем: їй ж, бідоласі, все і повертається сторицею, тільки посилюючи її збудження. Крім того, вона легко закріплюється і переноситься в подальше життя - як спосіб розрядки.

Складність в тому, що агресію можна заборонити (наприклад, покарати дитину за спалах люті) - АЛЕ.... не можна ж позбавляти її цілком природною форми захисту. Краще намагатися переводити її в інші форми. Ну, наприклад, вчити дитину язвити, замість того щоб грубити; вчити відстоювати свою правоту; аналізувати разом з нею ситуацію, пояснюючи мотиви кривдників. Головне, щоб вона засвоїла: завжди є вибір, є інші способи відреагувати на образу, біль, несправедливість. Дитині молодшого віку у відповідь на злісну витівку можна сказати: підемо пограємо, потім помалюємо і вона просто перемкнеться. Влаштуйте лялькову бійку на худий кінець. Дитині старшого віку задайте питання: «А як ще можна було б вчинити в такій ситуації?» До речі, набагато важливіше задавати питання, ніж давати готові відповіді, - нехай вона сама шукає виходи, інакше нічого не навчиться.

Сучасні психологи вважають, що, якщо до десяти років не навчити дитину справлятися з агресією, потім вже важко буде щось виправити.

4. Зміна настрою. Нарешті, у малюків років до п'яти досить яскравою ознакою сильного нервового напруження є різка зміна ритму життя: коли вранці і вдень вона сонлива і млява до подиву, а ввечері, перед сном, надзвичайно збуджена і активна. Найкраще в такому випадку допоможе гарне дитяче заспокійливе - яке, підкаже невропатолог.

5. Психосоматика. Батьків часто збиває з пантелику незрозумілі блювоти, розлади кишечника, висип, температура, болі в животі та інші дивні речі. Це трапляється на нервовому ґрунті - коли дитина сильно перехвилюється, - але швидко проходить.

Це анатомічно-реалістична тривимірна візуалізація мозку, що відображає в реальному часі локалізовану діяльність джерела (потужність та "ефективне" підключення) від ЕЕГ (електроенцефалографічних) сигналів.

За матеріалами 

https://www.youtube.com/watch?v=dAIQeTeMJ-I&feature=emb_logo

https://neuroscape.ucsf.edu/

Дистанційне навчання#безпечний інтернет# онлайн освіта# що потрібно знати батькам

Здобувачі освіти, перебуваючи на дистанційному навчанні, багато часу повинні користуватися мережею інтернет. Ми батьки, не можемо завжди бути з дітьми з різних причин (поповнення сімейного бюджету чи то виховання самостійності)... 

Пропоную детальніше зупинитися на питанні безпеки дітей. 

#поради_батькам

📲💻📱Як захистити вашу дитину в онлайн-додатках?📱💻📲

1️⃣ Конфіденційність

Переконайтеся, що обліковий запис вашої дитини в додатку встановлений як приватний, щоб її сторінку могли бачити лише її реальні друзі.

2️⃣Важливо говорити зі своєю дитиною про те, що вона публікує в Інтернеті та який контент створює. Нагадуйте їй, що вона не повинна ділитися особистою інформацією, такою як електронна пошта, номер телефону, номер школи чи фотографіями чи відео оголеного тіла та ін.

3️⃣Підписники

Якщо обліковий запис у додатку приватний, то відео або зображення можуть бачити лише підписники. Підписники дитини – це переважно друзі та люди, яких вона знає в офлайні. Але іноді діти можуть дозволити незнайомцями слідкувати за їх сторінкою. Поговоріть з дитиною про те, хто може долучатися до її сторінки, і покажіть, як ігнорувати запити від людей, яких вона не знає, або як видалити вже існуючих незнайомих підписників.

4️⃣Блокування

Покажіть дитині як повідомити або заблокувати контент, який її турбує або засмучує. Важливо нагадати своїй дитині, що вона може поговорити з вами чи іншими дорослими, яким вона довіряє, про все, що вона бачить в Інтернеті.

Джерело:stop_sexтинг

Кожного дня, порошку, робіть самі себе щасливими!

Кожного дня, потрошку, робіть самі для себе щось звичайне...незвичне... раптове...довгоочікуване... розумне... безрозсудне...

Тільки не будьте ленивими! 

Кожного дня, порошку, робіть самі себе щасливими! 

Світлана Мезенцева - Фірсова

КОЛИ ПІДЛІТОК БУНТУЄ: ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ?

КОЛИ ПІДЛІТОК БУНТУЄ: ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ?

Переважна більшість людей, яким довелося стати батьками, в тій чи іншій мірі стикаються з протестами або непокорою з боку своїх дітей. А для підліткового віку таку поведінку і зовсім прийнято вважати нормативною. Іноді протестні явища наростають поступово, іноді - раптово і зовсім несподівано, але в тому і в іншому випадку здаються батькам необгрунтованими і незрозумілими. У цій статті я постараюся пролити світло на те, що ж відбувається з підлітком у міру дорослішання і дам деякі практичні рекомендації батькам, як подолати "важкий" вік з найменшими втратами для відносин і здоров'я. І почну я з короткого огляду тих особливостей віку, які кожному з батьків необхідно враховувати при взаємодії зі своєю дитиною.

Організм кожної дитини постійно змінюється.

Цей процес протікає з різним ступенем інтенсивності, але він, в нормі, безперервний. Такі закони природи. Іноді фізичне зростання протікає настільки швидко, що відділи головного мозку і нервова система в цілому, відповідають за емоційний контроль, не встигають за ним. Уявіть собі, що ви вчора їздили на велосипеді, а сьогодні вперше сіли за кермо автомобіля. Теж на колесах, є кермо і педалі, але щоб їздити без аварій, вам потрібен час на вироблення нових навичок. Тому що автомобіль набагато складніший в управлінні і швидше їздить, хоча теж транспортний засіб. Так само і маленькій людині потрібен час, щоб звикнути, пристосуватися до нового тіла, і в цей час дитина стає дуже незручною, тому що у неї раптом змінюється характер: вона то вибухає через дрібниці, то мовчить, як партизан, то плаче з кожного приводу , то відповідає грубо, і т.д. і т.п. А оскільки це триває не день і не два, батькам здається, що дитина робить це навмисно, що зовсім неприпустимо! І чим жорсткіші батьківські вимоги і очікування, тим сильніше зіткнення і тим важчі наслідки для відносин в сім'ї. Батьки думають, що раз дитина така велика, то вона тепер повинна бути великою у всьому. Дорогі батьки, так не буває! Людині взагалі властиво боротися з силами природи, але щось я не пригадую випадку, щоб комусь вдалося зупинити виверження вулкану або тайфун.

Ще одне важливе зауваження: фізичне зростання призводить до вивільнення енергії, що веде до виникнення в організмі нервово-психічного напруження різної форми і інтенсивності. А така напруга обов'язково вимагає виходу. У кожному віці кожна дитина виробляє свій спосіб вирівнювання цієї напруги, в першу чергу звертаючись до тих, кому довіряє: до батьків. Досить невинний плач немовляти може, у міру дорослішання дитини, змінитися криком і лайкою, киданням і ламанням предметів (іноді дорогих), постійними розмовами не зрозумій про що ... Батьки часто дивуються: "Чому він зі сторонніми поводиться добре, а з нами так , немов ми вороги "?! Відповідь дуже проста: Тому що ваша дитина вам все ще довіряє і сподівається, що ви зможете її витерпіти і допомогти подолати той стан, який вона сама  не розуміє. Тому будьте готові, що на ваше невинне запитання "Що з тобою трапилося?" ви отримаєте у відповідь нерозуміючий погляд, уривчасте "Нічого", "Не знаю", або розгорнуту грубу тираду. У грубих інтонаціях дитини, як правило, немає злої волі, а є тимчасова нездатність управляти своїм внутрішнім напруженням і реакціями. І, до речі, а ви, батьки, самі завжди і всюди керуєте своїм настроєм і реакціями? Ото ж бо й воно. Але ж ви вже по-справжньому доросла людина, і служите дітям одним із зразків для наслідування. Якщо уважно вдивитися в поведінкові прояви вашої дитини-підлітка, можна легко розгледіти в них своє відображення. Як то кажуть, "Від осинки не народяться апельсинки" ...

Підліток особливо гостро потребує підтвердження своєї значущості.

Тому йому, наприклад, буває важко визнавати невдачі або свою неправоту. Йому реально може здаватися, що весь світ проти нього, він може відчувати себе несправедливо оціненим. Особливо важко буває в тому випадку, якщо в глибині душі дитина не впевнена в своїх силах, здібностях, цінності. Ця невпевненість сама по собі приносить підлітку чимало страждань. І йому дуже важливо мати можливість поговорити про свої сумніви і страхи. Але, розповідаючи вам про свої переживання, ваша дитина, перш за все, шукає прийняття і співчуття, але ніяк не оцінки. А ми, дорослі, нерідко починаємо саме з неї: "Ти все не так розумієш", "Чи все ти зробив, щоб щось змінити?", "Так думати не добре", "Це не правильно"! І так далі. Пам'ятайте, що перш, ніж судити, варто запитати, чи хоче ваша дитина почути вашу оцінку. 

І в будь-якому випадку, висловлювати її обережно (і точно, оскільки розпливчастість відповідей підсилює тривогу), і лише після того, як висловили співчуття і, якщо воно є, розуміння: "Я бачу, як тобі важко", "Схоже, ти сильно переживаєш "," Бачу, що це важливо для тебе "," Мабуть, я теж переживав щось схоже, і можу собі уявити, як непросто в цьому розібратися "," я тобі співчуваю "," Розкажи про це ще "... Не шкодуйте часу на вислуховування, навіть якщо погано розумієте зміст проблеми. Повірте, це дуже важливо для вашої дитини!

Для деяких дітей характерна настільки нестійка самооцінка, що вони не в змозі відкрито визнати свою помилку або явну неправоту. Вони просто не взмозі вимовити слова вибачення.

Іноді підліток, через нетривалий час після бурхливої ​​сцени з образами просто приходить до вас з якимось питанням, як ні в чому не бувало. Іноді намагається підлещуватися. Іноді просто ходить повз туди-сюди, позначаючи свою присутність і нічого не кажучи. А батьки чекають вибачень, або хоча б визнання провини. І дуже ображені і зляться, і їм здається, що дитина не переживає, поводиться по-хамськи, і від своєї батьківської безпорадності ображаються ще більше, відгороджуючись від дитини, яка в цей час потребує батьківської допомоги, як ніколи, оскільки теж переживає, але поки не взмозі подолати свої комплекси ... Тут від батьків потрібна чимала гнучкість, щоб, з одного боку, донести до дитини свої власні почуття, а з іншого - не відштовхнути її своєю відстороненістю. І тут не місце загальним рекомендаціям: різні діти вимагають різних підходів ...

Ще одне важливе зауваження.

Ми, дорослі, хочемо, щоб наші діти нас поважали. Але чи замислювалися ви, звідки береться повага?

Немає ніяких переконливих доказів, що повага передається генетично. Значить, вона продукт виховання. І виховується вона, перш за все, батьківським ставленням один до одного, оточуючих людей і до самої дитини. Якщо хочете, щоб ваша дитина поважала вас - проявляйте повагу до її потреб, думки, бажань, особистого простору. Поважати дитину (як і будь-яку іншу людину) - зовсім не означає потурати їй в усьому і підкорятися всім її капризам. Поважати - значить визнавати право дитини на її бажання, думки, потреби, які мають власну, незалежну від вас цінність. Вони цілком можуть не збігатися з вашими, але, визнаючи їхню соціальну значимість і право на існування, ми отримуємо право і на вираження своїх прав, потреб та бажань. І ми, як батьки, повинні вступати з дитиною в дискусії, погоджуватися або не погоджуватися, шукати аргументи, осмислювати аргументи дитини і, тим самим, допомагати їй розвинути свідоме (усвідомлене) ставлення до дійсності, до себе і до інших, розвиваючи таке ж відношення і в собі. Постійні обговорення і суперечки зі своїми дітьми - це вкрай не просто, але іншого шляху до поваги і формуванню довіри немає. Примусом можна домогтися тимчасового підпорядкування, але справжнє шанобливе ставлення дитини до себе та інших можна виробити тільки в діалозі.

Для того, щоб пом'якшити проходження вашою дитиною важкого періоду інтенсивного росту і зміцнити ваші відносини з нею, спробуйте слідувати таким рекомендаціям:

Ніколи не обговорюйте серйозні питання, коли ви або ваша дитина знаходиться в стані емоційного збудження або просто в поганому настрої. Якщо поганий настрій став хронічним, і будь-яка ваша спроба спокійно поговорити призводить до скандалу - зверніться до підліткового або сімейного психолога: вам вже потрібен посередник.

Дозволяйте дитині виявляти невдоволення і сперечатися: це допоможе їй скинути напругу і потім зробити те, що потрібно . І не дорікайте дитині за те, що вона незадоволена, чогось не хоче, або весь час сперечається "по дрібницях": цим ви тільки зводите стіну між вами.

Говоріть дитині про своє співчуття щодо її труднощів, і свою віру в те, що вона зуміє з ними впоратися. Навіть активно доводячи вам, що все не так, і що ви її не розумієте, вона потребує вашого активного співчуття: адже вона сама часто не розуміє, що з нею.

Не наполягайте на тому, щоб підліток кожен раз пояснював вам причини своєї брутальності: найчастіше він дійсно не розуміє, звідки вона береться. Допомагайте йому знаходити прийнятні для вас слова і фрази для вираження своїх почуттів.

Не фіксуйтеся на інтонаціях дитини: ними управляти найважче, намагайтеся реагувати на зміст висловлювань і задавайте уточнюючі питання, якщо не розумієте, що відбувається: "Я тебе чимось образив"? "Ти чимось засмучений"? "Ти втомився сьогодні"? Але не дуже захоплюйтеся ними: адже підліток часто не розуміє, що з ним, і занадто багато питань може викликати роздратування ...

Будьте обережні в порівнянні своєї дитини з самим собою: по-перше, ваша дитина не є вашою точною копією, а по-друге, вона живе в інший час і з іншими батьками, і вже тому не може вести і відчувати себе так само, як ви в його віці. 

Ніколи не порівнюйте вашу дитини з іншими дітьми, вчіться приймати її такою, якою вона є в даний момент, бо тільки в цьому випадку у вас є шанс допомогти їй стати кращою.

Автор: Шадура А.Ф.

Як бути ефективними, коли думки охоплюють емоції?

Як бути ефективними, коли думки охоплюють емоції? Зараз усім нам як ніколи знайоме це відчуття.

А як щодо того, щоб спробувати цікаві вправи для контролю над емоціями від нашого психолога пані Людмила Джими? Виконуйте їх, коли розумітимете, що потребуєте маленького перезавантаження.

 "Контроль — це не заборона, а "самонаказ", самоуправління. Якісний самоконтроль допомагає використовувати весь "букет" та весь спектр різнобарв'я нашого настрою.

Будь-який стан: "сум", "тривога", "активність", "осяяння", "радість" та інші — дуже потрібні кожному з нас. Це говорить про нашу відкритість та справжність. Компанія Hanson Robotics наділила робота Софію 60 емоціями і пишається цим. А тільки відтінків емоційного тону відчуттів визначено більш ніж 50 000, і кожна жива людина володіє ними!

Тому пропоную декілька вправ по контролю над своїми емоціями.

 Вправа перша: "Від суму до радості".

Візьміть чистий аркуш паперу та напишіть всі емоції, позитивні та негативні, які ви часто відчуваєте (не менше 7-10). Над назвами емоцій намалюйте мініпортрети чи смайлики. Тепер виріжте свої картинки, перемішайте та викладіть знову перед собою від емоцій негативного стану до емоцій позитивного стану. Залиште перший, три посередині, на свій вибір, та останній позитивний малюнок-підпис. Зайві відкладіть. Перед дзеркалом мімікою відобразіть кожен зі станів. На останньому позитивному малюнку-підписі затримайтесь довше. Зафіксуйте цей стан та запам'ятайте. Це ваша переможна сходинка емоційного успіху.

 Вправа друга: "Склянка води".

Наш співрозмовник в діалозі є джерелом нашого ресурсу. Він може нас спустошувати або наповнювати емоціями. Витримка — головний наш "козир". Тож уявний співрозмовник — "вода", а ви — "склянка". Поставте склянку у піддон. Тонкою цівкою наливайте воду в склянку до повного налиття. Запам'ятайте звук води від початку наливання та до повних країв. Повторіть спробу вже із заплющеними очима. Спробуйте вгадати по звуку, що склянка повна і вода не пролилась. Контроль удався! Це — наступна переможна сходинка до успішного контролю емоціями.

Вправа третя: "Кулька".

Візьміть нитку 30 см будь-якого кольору та шматок вати. Зробіть кульку з вати та прив'яжіть до неї нитку. Кінчик нитки тримайте в руці. Вдихніть побільше повітря та дуйте на кульку з ватки. Намагайтеся підняти кульку вище. Три- чотири таких видохи буде достатньо, щоб досягнути поставленої мети — кулька нагорі під вашим повітряним контролем. І киснем мозок наповнили, і відпочили.

Тож тримаймо емоції під контролем та успішно користуймось букетом емоцій! 

Успіхів!

за матеріалами

ВПРАВИ ДЛЯ РОЗСЛАБЛЕННЯ ТА ЗНЯТТЯ НАПРУГИ В СТРЕСОВИХ СИТУАЦІЯХ.

Більшість людей восени відчуває зміни настрою. Частішають стресові ситуації. Учні, батьки вчителі занурились в дистанційне навчання. Шкільне життя урізноманітнили конкурси, олімпіади. Ці обставини підкреслюють необхідність  розвитку вміння застосовувати вправи для розслаблення та зняття напруги. 

ВПРАВИ ДЛЯ РОЗСЛАБЛЕННЯ ТА  ЗНЯТТЯ НАПРУГИ В СТРЕСОВИХ СИТУАЦІЯХ.

Мета: Допомогти оволодіти способами релаксації і зняти стресову напругу. Можливість виплеснути накопичену напругу. 

1. «Вгору по веселці». 

Встаньте та закрийте очі, зробіть глибокий вдих та  уявіть, що разом з цим вдохом  ви піднімаєтеся вгору по веселці, а на видихаючи уявіть, що з’їжджаєте з неї, як з гірки. 

2. «Почергове дихання через ніздрі». 

Спину тримаємо прямо, сидячи на стільці, великим пальцем правої руки закриваємо праву ніздрю і робимо глибокий вдих через ліву ніздрю, потім безіменним пальцем затуляємо  ліву та видихаємо через праву.

Намагайтеся наповнювати та спорожняти легені до кінця. Виконуйте 5 таких циклів та потім міняйте ніздрі. Така дихальна гімнастика вирівнює внутрішній баланс в організмі, гармонізує енергію, добре впливає  на психічний стан людини.

3. Прогресуюча релаксація м'язів. 

Прогресуюча релаксація м'язів – це прекрасний спосіб зняти стрес. Релаксація досягається шляхом напруги й подальшого розслаблення різних груп м'язів тіла.

Обличчя – попросіть дитину наморщити ніс і лоб, ніби вона нюхає щось неприємне, а потім розслабити м’язи обличчя. Повторити три рази.

Щелепи – попросіть дитину щільно стиснути щелепи, ніби вона собака, який висить на кістці, а потім відпустити уявну кістку й повністю розімкнути щелепи. Повторити три рази.

Руки та плечі – попросіть дитину витягнути руки перед собою, потім підняти їх над головою й потягнутись якомога вище. Після цього нехай дитина опустить вниз і розслабить руки. Повторити три рази.

Кисті рук – нехай дитина уявить, ніби вона щосили стискає апельсин однією рукою, а потім кидає його на підлогу і розслабляє кисть і руку. Повторити три рази, а потім виконати вправу іншою рукою.

Живіт – нехай дитина ляже на спину і всього на мить максимально напружить м'язи живота. Потім нехай розслабить живіт. Повторити три рази, а потім виконати цю ж вправу стоячи.

Ноги й ступні – попросіть дитину стоячи втиснути пальці ніг у підлогу, ніби вона проробляє це з піском на пляжі. Нехай почергово вдавлює кожний палець у підлогу й розставить їх настільки, щоб відчувати напругу в ногах, а потім розслабиться. Повторити три рази.

​Виконуючи ці вправи, попросіть дитину спостерігати, як добре почувається тіло, коли вона розслабляє кожну його частину. Мета виконання цих вправ полягає в тому, щоб досягти повного розслаблення м'язів тіла.

4. Вправа «Лимон»

Мета: досягти стану спокою.

Сядьте зручно: руки вільно розмістіть на колінах (долонями вгору), плечі та голова опущені, очі заплющені. Уявіть собі, що у Вас у правій руці — лимон. Починайте повільно його стискати до тих пір, поки не відчуєте, що «вичавили увесь сік». Розслабтеся. Запам’ятайте свої відчуття. Тепер уявіть, що лимон знаходиться у вашій лівій руці. Повторіть вправу. Знову розслабтеся і запам’ятайте свої відчуття. Після цього виконайте вправу одночасно обома руками. Розслабтеся. Насолодіться станом спокою.

За  матеріалами